Відродження (Закiнчення)




Жінки своїми силами відновили катіонове хімводоочищення. Працівниця лабораторії Є. К. Варфоломєєва організувала навчання групи молодих робітниць професії лаборантів.

Новим п'ятирічним планом відбудови і розвитку народного господарства СРСР на 1946-1950 рр. було передбачено, що в 1946 р. завод повинен був випустити 15 мільйонів банок консервів.

На загальних зборах колективу заводу було прийнято зобов'язання достроково закінчити відбудову підприємства, реконструювати цехи з урахуванням останніх досягнень науки і техніки, довести продуктивність заводу до довоєнного рівня.

Одним з найважливіших заходів було будівництво паротурбінної електростанції, бо нестача електроенергії стримувала дальше зростання виробництва. Очолив будівництво паротурбінної електростанції інженер Павло Іванович Калаган.

Міністерство харчової промисловості СРСР і Головне управління консервної промисловості подали велику допомогу заводові у виготовленні технічної документації, забезпеченні будівництва необхідними машинами, устаткуванням і закріпили для виконання робіт будівельну організацію БМУ-6 Консервбуду.

Спорудження електростанцій було для колективу серйозним екзаменом. Воно вимагало повсякденної уваги. Зусиллями колективів консервного заводу і заводу склотари ТЕЦ потужністю 1350 квт стала до ладу в рекордно короткий строк.

Цю виробничу перемогу відзначали трудівники не тільки двох підприємств, а й усього міста.

Нова ТЕЦ майже повністю забезпечувала потребу заводу в електроенергії і парі.

Другою, не менш важливою, подією в житті заводського колективу був пуск котельні.

До війни завод забезпечували парою чотири котли, до речі, зняті з броненосця «Три святителя», затопленого в роки громадянської війни та інтервенції біля Новоросійська. Коли фашисти підійшли до міста, котли вивели з дії. Відновити їх роботу здавалось неможливим, якщо врахувати, що за роки війни вони були пошкоджені міжкристалічною корозією. Та іншої думки дотримувались механік М. В. Короленко і його товариші. Вони вирішили: котли повинні діяти. І встановили їх. До 1968 р. ці ветерани вірно служили людям, служили доти, поки не прийшла на завод пара міської ТЕЦ.

На заводі було організовано цех по випуску вікельних кілець для кришок до скляних банок. В перший же рік він випустив 65 тонн кілець.

Отже, до початку переробки овочів завод міг ефективно використовувати все устаткування і збільшити випуск продукції.

Рапортуючи про успішне завершення 1947 р., консервники країни в своїх зобов'язаннях, надрукованих 31 травня 1948 р. в «Правде», писали, що на початок третього року післявоєнної п'ятирічки виконали встановлені державні плани відбудови усі консервні заводи і в тому числі найбільший — херсонський завод.

«В минулому, 1947 р., включившись в соціалістичне змагання і розгорнувши боротьбу разом з усіма трудящими Радянського Союзу за піднесення виробництва, працівники консервної і плодоовочевої промисловості достроково виконали виробничі плани другого року післявоєнної п'ятирічки, дали країні додатково понад 3 мільйони банок консервів!

Для дострокового виконання п'ятирічного плану ми зобов'язуємось: по херсонському консервному заводу набагато збільшити в 1949 році виробництво консервів — на 59 процентів проти 1948 року...

Підвищити продуктивність праці на 8 процентів і знизити собівартість продукції на 2 проценти...

Збільшити потужність заводу в 1948 і 1949 рр. на 40 мільйонів банок консервів. Довести потужність заводу в 1949 р. до 75 мільйонів банок за рік проти 65 мільйонів банок за планом».

Херсонці дотримали свого слова. Відбудову консервного заводу було завершено, проведено ряд організаційно-технічних заходів, механізовано технологічні процеси, при реконструкції цехів деяке старе устаткування замінено новим, досконалішим і продуктивнішим.

Це дало змогу колективу заводу значно перевиконати планове завдання.

10 січня 1949 р. «Правда» опублікувала рапорт херсонських консервників Раді Міністрів СРСР в якому говорилось:

«Раді доповісти... що колектив робітників, інженерно-технічних працівників, службовців херсонського консервного заводу і честю виконав зобов'язання, дані в листі працівників консервної промисловості. Вироблено на 25 грудня понад річний план 3 300 000 банок консервів, проти 1948 р. більше на 11 500 000 банок. Виконано також зобов'язання по надплановому нагромадженню в сумі 2 200 000 карбованців, надплановому зниженню собівартості продукції на 3 проценти, підвищенню продуктивності праці на 13 процентів проти плану.

...Ми з честю виконаємо в 1949 р. зобов'язання досягти рівня виробітку, запланованого на 1950 р.».

Великою перешкодою на шляху збільшення випуску продукції залишалась проблема заводського транспорту. Автопарк підприємства в період сезону не справлявся з перевезенням сировини і колгоспів і радгоспів, розташованих по берегах Дніпра. В зв'язку з цим на порядку денному стало питання про поповнення «консервного флоту».

Завод мав тоді п'ять катерів і більше десятка маломірних суховантажних барж загальною вантажопідйомністю до 400 тонн. Погрібні були 50—100-тонні баржі.

Група механіка Г. І. Тишкевича обладнала примітивні суднопідйомні пристрої, за допомогою яких з дніпровського дна було піднято кілька невеликих затонулих суден. їх переобладнали для перевезення сировини.

Це була допомога, але й вона не вирішувала проблеми.

І тоді річковики приймають сміливе рішення: спорудити на території заводу невелику судноверф з майстернями і побудувати двадцять металічних суден і барж, котрі забезпечили б безперебійну доставку сировини. Для керівництва роботами було запрошено кваліфікованого спеціаліста-корабела з Миколаївського суднобудівного заводу І. П. Китаєва. Річковики успішно освоїли будування семи-десятитонних барж і ремонт катерів. Через два роки водний транспорт заводу поповнився шістнадцятьма плаводиницями.

Становище з транспортуванням полегшилось. Завод почав будувати на берегах Дніпра приймальні пункти з причалами. Тут овочі вантажили на баржі й по ріці доставляли на завод. В цей же час було відбудовано і залізничну вітку, що з'єднала завод з станцією Херсон. По ній пішли ешелони з готовою продукцією.

Влітку 1951 р. почав працювати так званий умрихінський транспортер. Славно попрацювали робітники на його спорудженні.

Що стояло за цими рядками? Що це за назва «умрихінський»? Справа в тому, що баржі, котрі доставляли овочі на завод, розвантажували вручну. Це вимагало багато часу і багато робочих рук. Механіки Павло Умрихін і Сергій Соколов сконструювали електричний транспортер. Тому його й назвали «умрихінський». Тепер робітник на баржі тільки висипав овочі з ящика на цей транспортер, який вже доставляв їх на гідротранспортер, стрічка якого омивалась водою і доставляла чисті овочі в цех переробки.

Зусилля колективу, раціоналізація і винахідництво сприяли тому, що завод систематично перевиконував свої завдання. Розширився й асортимент продукції. Однак попит на неї зменшився, і не рахуватися з цим було не можна. Наприклад, такі консерви, як горох зі смальцем і квасоля зі смальцем, що раніше йшли нарозхват, лежали на складах. Потрібно було розробляти технологію випуску нових видів консервів.

Завод почав випускати м'ясо тушковане, томатний і фруктові соки, джеми, овочеві закусочні консерви.

В міру зростання підприємства, стабілізації його роботи, все більше уваги приділялось поліпшенню побутових умов трудівників, організації їх культурного відпочинку. Поліпшили свою роботу гуртки художньої самодіяльності — хоровий, хореографічний, драматичний, а також духовий оркестр. На міських оглядах самодіяльність заводу не раз завойовувала призові місця. Відомими в місті стали спортивні секції. Для відпочинку і лікування робітників створено профілакторій.

Група жінок-активісток, серед яких були робітниці Ганна Бутенко, Пелагія Асауленко, Ксенія Бережна, Марія Цуркан та інші, під керівництвом Тетяни Антонівни Хомутенко, підняли з руїн будинок дитячих ясел, обладнали його усім необхідним і організували денну й цілодобову групи дітей.
— Багато наших колишніх малюків, — розповідає тепер Тетяна Хомутенко, — наприклад Рогазян, Асауленко, Єрещенко та інші виросли і стали консервниками.

Серйозну увагу приділяли впорядкуванню території заводу. Регулярно проводили суботники, під час яких розбивали сквери, збудували теплицю, посадили кілька тисяч дерев і кущів.

Колектив ріс, згуртовувався, добивався нових успіхів.




 

Відродження (Продовження) Курс на механізацію