В степу під Херсоном (Закiнчення)




Катерину Йосипівну Матвієнко, нині пенсіонерку, а в ті роки секретаря комсомольського осередку, худорляву, розумну і метку сімнадцятирічну дівчину, звали просто Катею.

Катерина Йосипівна розповідає:

— Ніякі труднощі не були для нас страшними. Жили, правда, бідно: спали на соломі, часто в неопалюваних, неосвітлених бараках, дахи яких були як решето. Біжиш, бувало, ледь почне світати на будову впроголодь, боса. Гостра гранітна щебінка до крові коле ноги. І нічого. Ні на що не звертаєш уваги, нікому не скаржишся. Думаєш тільки про те, щоб ніхто раніше не взяв твої носилки і лопату, щоб змінний план-завдання робочого дня виконати.

На будові працювали, у повному розумінні цього слова, романтики першої п'ятирічки. Всюди на ділянках панував величезний трудовий пафос, прагнення зразковою працею прославляти Вітчизну.

Зустрічались, правда, серед молоді й такі хлопці та дівчата, які раділи найменшій невдачі, навмисне перешкоджали проведенню намічуваних заходів. Куркульські та інші прихвосні зривали комсомольські збори, молодіжні вечори, саботували громадські кампанії, запізнювались або зовсім не виходили на роботу, пиячили, зчиняли бійки. З ними доводилось вести нищівну боротьбу.

— У нас на будові налічувалось близько двохсот учасників художньої самодіяльності, — продовжує далі Катерина Йосипівна. — Були хор, хореографічна і акробатична групи, драмгурток. Гуртком керували учитель Іван Ілліч Назаренко і його дружина Віра, яка працювала секретарем начальника будівництва В. І. Максимова.

Варто було комусь но прийти на роботу або запізнитись без поважних причин, як уже в обідню перерву з імпровізованої сцени, котрою часто служили грабарки або уступи фундаментів, на адресу порушника лунали дошкульні частівки, експромтом складені самими будівельниками. Молодь писала скетчі, малювала карикатури на ледарів і нехлюй. Це викликало загальний сміх. А скільки разів таким чином критикували керівників будови за погану організацію робіт, за недоліки в постачанні будматеріалами, за безтурботність про побут і культурне обслуговування робітників і службовців?! Основною бідою, що заважала ходу будівництва, була й залишалась нестача кваліфікованих кадрів.

«Щоб забезпечити будівництво заводу-гіганта в строк, потрібно підготувати кадри, — писала «Наддніпрянська правда» 10 березня 1932 р. — Усіх працівників зараз на будівництві 837 чоловік. З 15 березня відкриваються курси... на 50 чоловік. Однак цих кадрів недостатньо. Усіх робітників на будівництво потрібно 1300 чоловік».

За рішенням міської партійної організації кадри для будови почали готувати і сусідні підприємства: обозний завод, завод імені Г. І. Петровського та ін.

Але усе це було краплею в морі. Будівком, партійна, комсомольська організації теж не могли швидко розв'язати це важливе питання.

Щоб прискорити роботу і освоїти 3,5 мільйона карбованців, відпущених на 1932 р., будівельники заводу оголосили себе ударним колективом. Що це значило? Це означало, що всі робітники зобов'язались працювати на будівництві до повного закінчення. Всі буддільниці розгорнули соцзмагання між собою. Будівельники взяли підвищені зобов'язання. Збільшити, наприклад, продуктивність праці на 40 процентів, знизити собівартість на 18 процентів, ліквідувати прогули і запізнення, ущільнити робочий день. За новими зобов'язаннями кожна дільниця повинна була подати 20 рацпропозицій. До 1 Травня 1932 р. колектив зобов'язався повністю ліквідувати неписьменність, а кожен робітник — брати активну участь у громадському житті колективу будівництва.

Адміністрація з свого боку зобов'язалась поліпшити культурно-побутові умови життя робітників, налагодити облік в госпрозрахункових бригадах так, щоб кожен робітник знав показники своєї праці, своєчасно постачати бригади необхідними матеріалами й інструментом, встановити правильну оплату за простої, преміювати кращих за перевиконання завдань і високу якість робіт.

Будова росла. Разом з тим зростали й потреби. Важкими були житлові умови, не ладилось з постачанням робітників. Хліб та інші продукти видавались по картках.

На той час, як відомо, автомобільної промисловості у нас по суті ще не було. Не було й автомашин. Основним транспортом був гужовий. Окрім коней і волів, взятих із сусідніх сіл, та використання міської гужової артілі, адміністрації будівництва доводилось купувати коней. Але де для них брати фураж? Не було й конюшень. Ліс на будівництві був буквально на вагу золота, його не вистачало навіть на основні споруди, тому про будівництво конюшень і говорити не доводилось.

Велику допомогу будові подав Анастас Іванович Мікоян. Він вжив заходів для постачання будівництва лісоматеріалами, і в кінці 1931 р. було одержано 65 вагонів лісоматеріалів. Цей день для будівельників став справжнім святом.

Однак, незважаючи на ці та інші труднощі, завод зростав. Швидкими темпами зводили фундаменти овочевого і томатного корпусів. З вересня до середини грудня 1931 р. муляри-ентузіасти, використовуючи передовий досвід бригади новатора Саніна, продовжували кладку.

Коли настали холодні зимові дні, розгорнулись роботи по монтажу технологічного устаткування.

В травні 1932 р. було достроково закінчено будівництво «ковша», в червні — складських приміщень. Вимальовувались перші контури підприємства. Після встановлення опор і підвішування проводів електричне світло заливало риштування. Це надавало будові грандіозності, величі.

Тепер землекопів, як основних робітників, замінили робітники інших професій: викінчувальники, електрики, штукатури. На стендах з'явились прізвища електромонтерів Олексія Долбаніна, Марії Галаганенко, які першими ввімкнули рубильники місцевих підстанцій. З'явились перші садівницькі бригади. Вони зайнялись складанням планів впорядкування території: розбивали клумби, газони, сквери.

Та, мабуть, «наймоднішою» стала професія монтажника. Ветерани пригадують, з якою пошаною зустрічали членів бригади монтажників, очолюваної комуністом Тимофієм Онуфрієвим.

— Перед ними, що називається, шапки знімали, — розповідає колишній член цієї бригади, нині пенсіонер Микола Костянтинович Пройдисвіт. — А заслужили ми такої пошани ось за що. На будівельний майданчик надійшло технологічне устаткування для виробництва томату-пасти. Монтажники не були знайомі з цією технікою. їм важко було розібратися що й до чого. Своїх інженерів по устаткуванню на будові тоді ще не було. А строки пуску першої черги підпирали. Що було робити?

Запросили італійських спеціалістів. Та вони далекі були від наших темпів і наших інтересів. У них це не вкладалось в голові: куди поспішати, для чого? І вони зволікали монтаж, розуміючи, що без них нічого не вийде.

Але вийшло!

Подумали ми, поміркували і вирішили обійтись без іноземців. Доручили цю справу бригаді слюсарів-монтажників Тимофія Онуфрієва, як найдосвідченішій і енергійнішій.

— Хлопці, треба зробити, — звернувся до членів свого колективу Онуфрієв. — Правда, строки дуже малі. В нашому розпорядженні всього двадцять днів. Та якщо добре взятись, то за цей час можна й гори звернути.

Члени бригади підтримали його.

7 липня ентузіасти почали розпаковувати ящики. Через день в бригаді з'явилось два новачки. Обидва слюсарі. Стало вісім чоловік.

— Нашого полку прибуло, — радів бригадир. — Р-раз-два, взяли! — командував він, підтягуючи важке устаткування до-місця його установки. — Ще р-раз, взяли!...

Працювали монтажники по 10 — 12 годин на добу. Чим ближче підходив строк, встановлений для закінчення монтажних робіт, тим довшим був їх робочий день. Поступово він дійшов до 15— 18 годин на добу, а останні дні бригада взагалі не залишала цеху.

25 червня, на добу раніше встановленого строку, Тимофій Онуфрієв рапортував керівництву будови про виконання завдання.

— Ми аж ніяк не чекали, що така маленька група за такий маленький строк могла виконати такий колосальний робота! — захоплювались, а точніше, дивувались іноземні консультанти. — Наша голова не могла так подумати, наше серце не могло такого відчувати... Дозвольте сказати: мерсі!

Під вечір 25 червня на величезному полотнищі великими літерами було написано заклик: «Рівняйтесь на бригаду монтажників комуніста Тимофія Онуфрієва! Пустимо першу чергу заводу 15 липня!»




 

В степу під Херсоном (Початок) Свято прийшло