Свято прийшло




Настав час радісних передпускових днів. Комсомольська бригада Павла Пилипенка на три доби раніше строку виконала завдання по оштукатуренню нижньоварного цеху. Потім рапортувала про дострокове спорудження димової труби котельного цеху бригада комуніста тов. Рядченка. Муляри бригади на шість діб випередили будівельний графік. А втім, ця незвичайна споруда завдала будівельникам немало прикрощів. Муляри вивели димову трубу надто високо. Раптом наказ: розібрати, не годиться! Справа в тому, що на будові не було спеціалістів, які уміли б виконувати подібні роботи, і труби було споруджено не так, як слід. Добре ще, що вчасно спохватились. Могла б бути аварія. Довелось запрошувати трубоукладачів з Харкова. Під їх керівництвом і піднялась димова труба.

Низька кваліфікація робітників, нестача спеціалістів призводили інколи й до сумних випадків.

— Пригадую, — розповідає ветеран підприємства Олександра Павлівна Шевченко, — йшли ввечері з дільниці з бригадиром Ніною Полуектовою, все було добре. Вранці — тривога. Завалилась стіна санцеху. Скільки ми тоді пережили! Кажуть, що причиною було осідання фундаменту. А можна ж було точно розрахувати, зробити його так, щоб він не осідав?..

Та ось настав день, коли здавалось, що усі труднощі залишились позаду.

Кінець тривогам і переживанням. Вже призначено навіть час пуску першої черги. І знову хвилювання: чи все буде гаразд? Чи все на місці? Чи не підведе змонтоване устаткування? Непокоїлись не тільки монтажники, непокоїлись усі будівельники, які тепер величали себе консервниками, бо незабаром вони повинні будуть випустити першу партію консервів. Багато з них не одну ніч просиділи за книгами, щоб оволодіти новою спеціальністю. Як приємно було чути і вимовляти це слово: консервник! Вимовляли його з гордістю. Писали — з великої літери. Вчорашній грабар, різноробочий, що таскав на висоту третього поверху важкі носилки з каменем чи цеглою, завтра стане біля гарячого автоклава, нестиме вахту біля транспортера, котрий миє овочі, управлятиме машиною, що закатує кришки банок, наповнених томатами або нарізаними кабачками...

Кадри майбутніх консервників готували на спеціальних курсах без відриву від виробництва.

Настав довгожданий час пуску. На календарі 10 вересня 1932 р. На прапорах, прикріплених на риштуваннях сало-бобового цеху, на трубі котельної засяяло проміння призахідного сонця.

18 годин. Стрілки манометра котельні завмерли на нормі тиску пари. Затихли машини, транспортери, мотори після першої обкатки. Останні приготування закінчено. Головний інженер К. С. Єфремов ще й ще раз пройшовся по технологічній лінії, переконався, що усі зміни на своїх постах: біля мийних і дробильних агрегатів, біля паропровідних кранів і електричних рубильників.

Люди зовні здаються спокійними, тримаються впевнено. Але це тільки здається. Як можна не хвилюватись в такий відповідальний день!

До трибуни збираються будівельники, монтажники, гості з сусідніх підприємств, представники партійних, радянських, профспілкових, комсомольських організацій.

На ящиках з устаткуванням, на колодах тисячі людей. Серед брудних, забризканих розчином комбінезонів мулярів, штукатурів, малярів, столярів і монтажників, свіжою білизною вирізняються халати консервників.

На трибуні — секретар парторганізації будови Петро Зеркалов.

— Тисячний колектив будівельників сьогодні святкує свою першу перемогу, — говорить він, відкриваючи мітинг. — Ми вступили в період експлуатації заводу. Слідом за першою чергою повинні стати до ладу цехи другої черги. Докладемо всіх зусиль, щоб якнайшвидше пустити їх. В найкоротші строки пустимо устаткування на повну виробничу потужність. До кінця року дамо трудящим 11,5 мільйона банок консервів.

Начальник будівництва Василь Іванович Максимов і головний інженер Костянтин Сергійович Єфремов доповіли про хід будівельних робіт і ступінь готовності кожного об'єкту. Про труднощі й прикрощі, про радощі й успіхи колективів бригад і окремих передовиків розповіли самі робітники. Перед очима присутніх пройшла уся коротка, але напружена історія будови — з січня тридцять першого по вересень тридцять другого.

— І все ж треба признатись, — сказав Максимов, — що працювали ми ще дуже повільно, не використовували наявних можливостей для виконання урядового завдання — пуску першої черги заводу першого серпня, не кажучи вже про зустрічний строк — п'ятнадцяте липня. Сьогодні стають до ладу нижньо-томатний, уварний і овочевий цехи, котельне господарство, механічні майстерні та цех цілих помідорів. Одним словом, половина заводських потужностей вводиться в дію. Найближчими днями необхідно будь-що пустити сало-бобовий цех, який працюватиме цілий рік, а також жерстяно-баночне виробництво.

Потім виступили голова Херсонського міськвиконкому тов. Кричевцов, заступник Наркомпостачу СРСР тов. Яглом. Він розповів про наступні завдання, що стоять перед будівельниками і виробничниками. Одне з основних — повне завершення будівництва заводу до 15-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції.

Тисячі робітників гаряче підтримали пропозицію послати зразки першої продукції членам Політбюро ЦК ВКП(б).

Виконанням «Інтернаціоналу» закінчилась офіційна частина мітингу.

Приймальна комісія, разом з гостями, вирушає до пускових об'єктів. В овочевому, томатному цехах гудуть вакуум-апарати, працюють концентратори і варниці. Перші тонни томатів уже йдуть для приготування томату-пасти.

З неприхованим хвилюванням ведуть перше варіння вакуумники Федір Гордійович Кравець і Дмитро Архипович Чернявський. Хвилюються і учасники мітингу, що спостерігають за виходом першої продукції. Вибух оплесків: з дегустаційної лабораторії передали, що томат-паста відповідає встановленому стандарту!

На все життя запам'ятався Цей день Дмитрові Архиповичу Чернявському. Прийшов він додому пізно, довго мився під краном. Потім, зодягнувши чисту сорочку, сів на табурет і сказав дружині:

— Жаркувато! Апарати ще не ізольовані. — Трохи помовчавши, додав: — Хлопці поливали нас водичкою, щоб легше було переносити температуру. А як же далі? — вслух запитав сам себе. Знову помовчав. — Нічого, жара — явище тимчасове. Щось придумаємо...

Люди вірили в майбутнє, в завтрашній день і показували зразки самовідданої праці. Це й було гарантією їх першого успіху і наступних трудових перемог. Таких, як Дмитро Чернявський, на заводі спочатку були сотні, потім — тисячі. Тому й подолав колектив усі труднощі, які випали на його долю за короткий строк будівництва гіганта консервної промисловості, що розкинувся в степу під Херсоном на тридцяти гектарах колишньої монастирської садиби.




 

В степу під Херсоном (Закiнчення) Кадри вирішують все