Перші орденоносці




Трудові успіхи колективу заводу, одного з передових консервних підприємств, стали відомі не тільки на Україні, а й в усій країні.

Плани першої п'ятирічки підприємство успішно завершило. В другій колектив взяв підвищені зобов'язання. Текст їх вирішили дещо незвичайним способом доставити в Київ. Було сформовано з ударників виробництва і кращих спортсменів шлюпкову команду на чолі з інженером А. Чеботарьовим. До неї увійшли брати Микола і Вячеслав Луценки, А. Мацак, О. Семенов, І. Столмаченко, Г. Самійленко, П. Чалий та інші.

На двох спортивних шлюпках члени команди вирушили вверх по Дніпру. На двадцять другу добу, подолавши на веслах майже 1200 кілометрів, вони досягли Києва. Подібний агітпохід по Дніпру було зроблено вперше, і кияни урочисто зустріли його учасників.

Представники херсонських консервників побували в ЦК КП України, в ЦК ЛКСМ України і вручили соціалістичні зобов'язання. Потім вони були на святкуванні 15-річчя з дня визволення Києва від білополяків. Урочиста частина свята відбулась на стадіоні. Херсонці, як почесні гості, були в урядовій ложі разом з С. В. Косіором, П. П. Постишевим, Г. І. Петровським та А. А. Андрєєвим.

На початку 1935 р. колектив заводу одержав велике замовлення на випуск консервів для Далекого Сходу і став на трудову вахту на честь наступного Першотравня.

В цехах за ініціативою партійної організації розгорілась боротьба за дострокове виконання цього почесного завдання. Протягом тижня робітники ні вдень, ні вночі не залишали цехів. Вони випустили 5 мільйонів банок консервів і відвантажили їх самі у Владивосток.

Консервники з особливою увагою ставились до далекосхідників. Мабуть тому, що Далекий Схід — форпост нашої держави, та й край це суворий. На заводі була навіть створена бригада слюсарів, яка так і звалась «Окрема далекосхідна». До неї входили 12 колишніх воїнів, демобілізованих з рядів Червоної Армії, які служили на Далекому Сході. Бригадир Петро Сигида — танкіст, Леонід Наливкін — підводник Тихоокеанського флоту, Іван Тихонов — воєнний автомобіліст. Був у «Окремій далекосхідній» бригаді і свій вихованець —- «син полку» — учень слюсаря Мишко Івашин, нині слюсар-фрезерувальник шостого розряду механічного цеху.

На початок другої п'ятирічки заводська партійна організація налічувала в своїх рядах уже близько двісті комуністів. Очолювала її парторг ЦК В;КП(б) Єлизавета Михайлівна Рубін-штейн — чудова людина, чуйний і справедливий товариш. Вона вникала не тільки в роботу цехів і відділів, а й цікавилась працею, життям і побутом робітників і службовців, комуністів і безпартійних, молоді й людей похилого віку. Кожному, хто звертався до неї за допомогою або порадою, вона допомагала і словом, і ділом, по-партійному вирішувала кожне питання.

Якщо коротко охарактеризувати роботу заводської парторганізації того періоду, то можна сказати: вона була бойовим ініціатором змагання за виконання державного плану на всіх дільницях, за оволодіння технікою, проводила велику виховну та ідейно-політичну роботу в колективі.

В жовтні 1935 р. в Одесі відбувся зліт знатних трудівників консервної промисловості України. На цьому зльоті були і херсонці. В їх числі: порціоністка-дозувальниця В. Івашина, робітниця складу Є. Подкладнєва, бригадир М. Могучая, заступник начальника фабрикатного цеху В. Бугаєва, бригадир цього ж цеху Є. Рєзніченко, начальник овочевого цеху Ф. Бушер та інші.

Делегація консервників рапортувала зльоту про те, що колектив херсонського заводу десятимісячну програму виконав на 113 процентів. Стали до ладу ще один цех, нова підстанція, закінчувалось будівництво гаражу на 50 автомашин. Херсонці перемогли в змаганні колективів заводу імені Мікояна станиці Кримської Азово-Чорноморської області (нині Краснодарського краю). На спеціальному стенді демонструвалась вироблювана ними продукція.

Колектив херсонського консервного заводу було премійовано 8 тисячами карбованців і трьома патефонами. За високу чистоту продукції і її якість, за перевиконання плану його було занесено на Всесоюзну Червону дошку. Наказом наркома 12 кращих виробничників заводу було направлено в науково-виробничу екскурсію на передові підприємства консервної промисловості.

Першого вересня 1935 р. вся країна дізналася про видатне трудове досягнення Олексія Стаханова, донецького забійника, який при нормі видобутку вугілля 7 тонн вирубив за зміну 102 тонни. Незабаром після цього цін довів змінний виробіток до 227 тонн! У нього з'явилась багатомільйонна армія послідовників. Перед майстрами умілої і чіткої організації праці, завдякіі широкому використанню техніки, відкривались величезні резерви.

Стахановський рух, який розгорнувся в країні, знайшов гарячий відгук у херсонців. На заводі, що працював уже четвертий рік, склався дружний, згуртований робітничий колектив, який виріс в трудовому і культурно-політичному відношенні. Він не тільки виконував, а й перевиконував змінні, місячні, квартальні та річні плани.

Ось деякі дані: томатний цех двічі перевиконував завдання. Особливо високої продуктивності добилися вакуумники Л. А. Сидоренко, Л. К. Гусь і Г. В. Ігнатенко. На виробітку закусочних консервів з овочів, м'ясних і м'ясорослинних консервів завдання також систематично перевиконувались. Колектив жерстяно-банковиків, успішно оволодівши складними машинами, безперебійно постачав своєю продукцією усі цехи.

Колектив заводу наближався до заповітного рубежу — освоєння проектної потужності підприємства, випуску 70 мільйонів банок консервів за рік.

В цей час розпочали прокладати дорогу від міста до заводу. Пудову було оголошено народною. Щодня після зміни по сто і більше робітників виходили на будівництво дороги. Вони виймали грунт, заготовляли камінь, підвозили пісок. Зате яка радість була, коли будувати її закінчили, і автотранспорт почав доставляти робітників з міста на роботу по новій трасі.

В серпні 1936 р. Указом ВЦВК Союзу РСР три чоловіка :» Херсонського консервного заводу були удостоєні високих урядових нагород. Директор заводу Ф. М. Гуцул був нагороджений орденом Леніна, секретар парторганізації Є. М. Рубінштіейн — орденом Трудового Червоного Прапора, старший вакуумник Д. А. Чернявський — орденом «Знак Пошани». На той час це були перші орденоносці на заводі.

Нагороджених викликали в Москву, де у Малому Георгієвському залі Кремля всесоюзний староста Михайло Іванович Калінин вручив їм ордени.

На врученні був і нарком харчової промисловості СРСР Л. І. Мікоян.

Після одержання нагород орденоносці запевнили партію і уряд, що зуміють виправдати виявлену їм високу честь.

Ввечері того ж дня Анастас Іванович зібрав усіх нагороджених харчовиків у Моніно (під Москвою), де провів нараду.

Виступаючи перед присутніми, А. І. Мікоян сказав:

— Треба швидше розвивати харчову індустрію. Оскільки їжа служить джерелом життєвої енергії людини, отже від неї залежать всі моральні й бойові якості кожного з нас.

Після чотириденного перебування в столиці перші херсонці повернулися в своє рідне місто.

Високі нагороди надихнули весь колектив на нові виробничі успіхи. Розгорнулась боротьба за випуск одного мільйона банок консервів за добу.

Сьогодні ця цифра здається не такою уже й великою. Тепер під час сезону завод виробляє понад 3 мільйони банок за добу. Але тоді вона була дуже вагомою. За неї боровся весь колектив, на всіх ділянках виробництва.




 

Нарком — гість заводу Нарощуючи потужність до проектної (Початок)