Орден на прапорі




Старший слюсар-регулювальник консервного цеху комбінату Юхим Тарасович Чумак прокидається рано. Він зустрічає дніпровські світанки, коли малиново ще горять плавні.

На комбінат він йде пішки: не любить автобусної метушні й штовханини, як, між іншим, й будь-хто. В ці ранкові години милується рідним містом, яке так погарнішало і розрослося за останні роки.

Біля входу на комбінат — галерея портретів передовиків виробництва. Серед них: А. Бобощенко, М. Братищева, І. Вдовиченко, Л. Єременко, Л. Козек, В. Лукомська, Р. Малюк, Б. Петренко, І. Плохотник, М. Тригуб та багато, багато інших.

Йому пригадується випадок, про який розповідалося в одній з газет. Група радянських журналістів відвідала одне з найбільших промислових підприємств США. Члени делегації попросили одного з адміністраторів назвати когось з передовиків виробництва. Це прохання збентежило адміністратора. Він здивовано запитав, що значить передовик? Ні він, ні інші керівники підприємства так і не змогли назвати прізвище кращого виробничника, поки не здогадались подивитись в бухгалтерські книш і визначити «передовика» за розміром заробітку.

На Херсонському ордена Леніна консервному комбінаті немає потреби наводити подібні довідки. Кращі люди тут на виду. Про них розповідають стенди, плакати, листівки, стінні газети і «блискавки». Зміні Зінаїди Гаврилівни Райко, де працює варницею овочів дочка Юхима Тарасовича — Лариса, за досягнуті трудові успіхи передано на вічне зберігання вимпел, встановлений на честь XXIV з'їзду КПРС.

Разом з Юхимом Тарасовичем на роботу з усього Херсона йдуть його друзі і товариші. Йдуть ветерани праці й колишні воїни Великої Вітчизняної, хлопці й дівчата, інженери і техніки, люди різні за віком і, звичайно, за характером, але усі вони — одна робітнича сім'я.

Кожен йде впевнено, бадьоро, з почуттям повноправного господаря. І це почуття — результат його праці, його справ. Адже все, чим красна земля наша, чим вона багата, створено руками робочих людей. І вони по праву пишаються ділами рук своїх.

Біля «вертушки» суворі вахтери прискіпливо перевіряють перепустки, хоч багатьох робітників знають в обличчя. Нічого не поробиш — служба є служба.

Ще не встигла зайняти робочі місця перша зміна, як у ворота в'їжджає колона автомашин, доверху навантажених кабачками. Це з радгоспу «Овочевий».

В гавані, котру консервники охрестили «ковшем», пришвартувались самохідні баржі з тенками, тобто баками з нержавіючої сталі, заповненими подрібненими томатами — томатною пульпою. Пройшовши багатокілометровий шлях по Дніпру, помідори прибули для дальшої переробки. Ось ввімкнули насоси, і пульпа по трубопроводу йде у великі збірники...

Майже сорок років двічі на добу проходить через прохідну Юхим Тарасович. Він уже пенсіонер, та зараз, в період сезону, вважає своїм обов'язком допомогти товаришам по праці. І поки він йде тінистими асфальтованими вулицями, багато що пригадує.

Коли Юхим Тарасович прийшов сюди монтувати устаткування, комбінат тільки починав своє трудове життя. В тридцять восьмому сюди прийшов його старший син Іван.

Три роки вони ходили разом, зустрічаючи світанки. Потім в листах з фронту Іван часто згадував цей щасливий час.

Після Івана, підростаючи, одна за одною ріднились з комбінатом дочки — Лариса, Олександра, Зінаїда, а згодом і найменший син Микола...

Коли маленька стрілка годинника підійшла до восьми, а велика до дванадцяти, перша зміна уже стала на трудову вахту. Бігли по транспортеру вимиті кабачки, очищувалась від насіння і шкірки томатна пульпа, протирались після шпарки абрикоси. Біля входу у сокове відділення свіжа «блискавка» повідомляла, що друга зміна, очолювана інженером Н. Цивіліною і майстром Є. Медведевою, «при плані 50 тисяч банок абрикосового соку виробила 72 тисячі, виконавши змінне завдання на 144 проценти».

Кожен, хто проходить територію комбінату, звертає увагу, що одні його корпуси мають вигляд ветеранів — це ті, що почали своє життя ще в роки перших п'ятирічок. Під час війни вони були зруйновані. Інші новіші — цех виноградних соків і сокове відділення томатного виробництва. Споруджено їх після фронтових літ. А наймолодший — світлий, просторий, високий цех літографії виріс зовсім недавно. В ньому друкують яскраві етикетки прямо на жерсті для майбутніх банок.

В який з цехів не зайдеш — всюди привертає увагу одна спільна для всіх прикмета: швидко поновлюється техніка, освоюється передова технологія, а разом з цим змінюються умови праці, зростають заробітки робітників.

Ще до революції В. І. Ленін мріяв про той час, коли брудні майстерні стануть чистими, світлими, гідними людини. Мрії Ілліча збулися. Візьмемо, наприклад, дільницю овоче-халвичного виробництва. Під високим дахом простяглись світлі прольоти, де все гуде, співає в робочому ритмі. Куди не глянь — чистота і порядок. Люди працюють в білосніжних халатах.

І так всюди, в кожному цеху. Не цехи, а лабораторії. Слід тільки додати слово «творчі». І ось чому.

На заводі працює багато не просто майстрів своєї справи, а неспокійних, допитливих, впертих у пошуках новаторів. Серед них і наймолодший з сім'ї старого Чумака, Микола Юхимович, на рахунку якого багато цінних рацпропозицій, що зекономили комбінату не одну тисячу карбованців. Свій трудовий шлях він почав із заводської школи ФЗН, став наладчиком технологічних ліній шостого розряду, заступником секретаря партбюро халвично-овочевого виробництва, депутатом Дніпровської райради м. Херсона. За трудові успіхи Миколу Юхимовича нагороджено Ювілейною медаллю на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна і орденом «Знак Пошани» — за відмінну працю у восьмій п'ятирічці.

Декому, необізнаному, може здатись, консервування—справа не хитра. Мовляв, нею займаються навіть багато домашніх господарок. Все просто.

Та це далеко не так. Варто побувати на комбінаті, в царстві фруктів і овочів, механізмів і машин, і стане ясно, що консервна промисловість — складна галузь народного господарства. І управляють, командують цим складним господарством люди з вищою і середньою спеціальною освітою, з великим досвідом роботи.

...Ні на хвилину не зупиняє свій біг конвейєр томатного цеху. Не змовкають мотори. Рухи робітниць вмілі й швидкі. На вахті зміна комуністичної праці, яку очолює секретар цехового партбюро інженер Марія Василівна Павленко. Колектив зміни, борючись за присвоєння томат-пасті Знаку якості, видає тільки відмінну продукцію, систематично перевиконує норми, активно бореться за зниження собівартості й підвищення продуктивності праці. Робітницям допомагають розумні механічні руки. Неквапливо і чітко розфасовують вони томат-пасту в трикілограмові жерстяні банки, виготовлені ударниками комуністичної праці з жерстяно-банкового цеху дочками Юхима Тарасовича Чумака — Олександрою і Зінаїдою.

Минає година, друга, й на склад надходить готова продукція. Під час сезону цей цех випускає понад два мільйони банок за добу.

Ми часто говоримо: на комуніста дивляться, на нього рівняються. Це вірно. Комуніст повинен бути вожаком у колективі, наполегливим, принциповим. Він повинен першим торувати шлях в боротьбі з труднощами і вести за собой) товаришів по роботі, допомагати їм, згуртовувати їхні сили для досягнення наміченої мети. Саме ці якості й притаманні Марії Василівні Павленко.

І не тільки їй. Таких на комбінаті дуже багато.

...Трудовий день зміни закінчився. Замовкає шум одного, іншого конвейєра. На подвір'ї комбінату стає людно. З цехів виходять робітники, майстри, інженери, йдуть поодинці, групами або сім'ями, як Юхим Тарасович Чумак — з сином і трьома дочками, йдуть мимо великого щита з контурною картою світу. На ній віялом розходяться прямі лінії від Херсона в Італію, Канаду, Кувейт, Танзанію, Судан, Німецьку Демократичну Республіку, Польську Народну Республіку, Монгольську Народну Республіку та інші. Це туди йде продукція комбінату.

Сповільнивши ходу, проходять люди мимо стели, яка нагадує про тих, хто не дожив до наших днів, віддав своє життя на полях битв Великої Вітчизняної. В списку загиблих героїв, викарбованому на лабрадоритовій плиті, й ім'я старшини Івана Юхимовича — одного з представників славної робітничої династії Чумаків.

В пам'ять про полеглих схиляються голови, а над стелою схиляються зелені верби і дуби. їх посадили тут давно ветерани комбінату, серед яких Дарія Пилипівна Лизогубова. Сорок років тому вона прийшла сюди дівчинкою. Тепер Дарія Пилипівна мати двох синів. Один, Володимир, працює на комбінаті, другий, Анатолій, служить в Радянській Армії.

В перші дні приходу на будову Даша посадила молоді дубки. Вони глибоко пустили коріння, розрослись і стали свідками цікавої і важкої, радісної й схвильованої історії комбінату.

...Розходяться робітники першої зміни. Приступає до роботи друга. (Виїжджають автомашини, навантажені консервами. Вони проходять під ажурною, сітчатою аркою, на якій написано: «Херсонський консервний комбінат». Тепер поруч з назвою сяє орден Леніна з текстом Указу Президії Верховної Ради СРСР про нагородження підприємства за успішне виконання завдань п'ятирічного плану, досягнення високого рівня використання виробничих потужностей, продуктивності праці і механізації виробництва.




 

Трудова книжка комбінату Перед наступом