Перша консерваторія в Україні.




Ми можемо з гордістю стверджувати, що початок підготовки кваліфікованих музичних кадрів в Україні розпочався у нашому наддніпрянському місті.

Подія сталася наприкінці XVIII століття і пов"язана з освоєнням південних земель та приїздом до Кременчука імператриці Катерини II, під час здійснення її знаменитої мандрівки в Крим.

Серед багатьох підготовчих заходів, що розпочалися в 1785 році, передбачалося також відкриття університету, при якому, за планом Г.О.Потьомкіна, «повинна бути консерваторія для музики» (1).

Ці заклади мали відкритися в Катеринославі (зараз Дніпропетровськ), але місто тоді ще будувалося і, оскільки губернським центром був Кременчук, підготовчі роботи по відкриттю Катеринославської консерваторії, або, як її ще називали — Музичної академії, велися саме у нас.

Від 20 лютого 1785 року вийшло «височайше повеління» про призначенні її директором талановитого композитора, скрипаля, диригента та педагога — Івана Євстафійовича Хандошкіна. В цей час він був камер-музикантом і капельмейстером головного оркестру Росії. З величезним успіхом проходили його виступи на публічних концертах, він конкурував із кращими скрипалями Європи.

«Наш Орфей», «російський Паганіні», — так називали музиканта шанувальники.

За творчими успіхами І.Хандошкіна стежив всесильний фаворит імператриці. Він домігся звільнення скрипаля з придворного оркестру і направлення на Україну. Цікаво, що це була батьківщина його предків, які походили від кріпаків гетьмана Данила Апостола. Недаремно в своїй творчості композитор часто звертався до української народної музики.

На жаль, посаду директора І.Хандошкін не зайняв, вітчизняні таланти у нас не поважали завжди. Правда, деякі джерела вказують, що «...до Катеринослава він так і не дістався, але в Кременчуці встиг організувати щось на зразок консерваторії» (2).

Це було не зовсім так. Документи свідчать, що в березні 1787 року в Кременчук був направлений відомий італійський композитор Джузеппе Сарті; саме його Г.О.Потьомкін затвердив директором консерваторії. І це стає зрозумілим, коли дізнаєшся про нього більш детально.

«Маючи в розпорядженні великі виконавчі засоби він створював твори урочистого офіційно-репрезенгованого характеру, що вражали слухачів могутністю та грандіозністю звучання» (3). У виконанні його проектів приймали участь сотні музикантів, іноді музика звучала під гарматні залпи та церковний дзвін.

Г.О.Потьомкін уклав із Сарті спеціальний контракт на умовах, особливо вигідних у матеріальному відношенні для останнього. Новий директор закидає Потьомкіна рапортами, в яких просить допомоги у вирішенні багатьох проблем: пошуків приміщення для занять, житла для учнів, окладів вчителям, купівлі інструментів, одягу та інше. В одному з листів він нагадує, що йому обіцяли подарувати село і нижче пише: «...Якщо б у мене був військовий чин і гроші, я б став прохати уряд дати мені земельні ділянки, я б викликав італійських селян та понабудовував би на цій землі будинки» (4).

Для викладання спеціальних і теоретичних предметів у консерваторію були запрошені музиканти із Італії: Конті, Дельфіно, Бравора, Джолно, Бранка, Патта, Дель Окка та інші. Всі вони були забезпечені казенними квартирами, паливом, освітленням та коштами на зворотний проїзд у Італію. В 1787 та 1790 роках з ними були укладені договори (5).

Серед викладачів-італійців особливо талановитим був Олесандро Дельфіно — перший віолончеліст оркестру театру «Ла Скала» (пізніше викладав у Петербурзькому театральному училищі) (6).

Стає зрозумілим, чому крім спеціальних предметів, обов'язково вивчалася італійська мова.

Велику увагу в Музичній академії звертали на хорову музику, яка в кінці XVIII століття була дуже популярною (гімн, ораторії, кантати). В чоловічому хорі співало 46 чоловік (7).

Вчили тут і гри на мідних духових інструментах, які входили до складу рогових оркестрів. Таких колективів було два: один придбав Г.О.Потьомкін у К.Розумовського, другий складався з музикантів-початківців. Цікаво, що в документах збереглися їх прізвища, військові та штатні ранги. Всі вони були українцями і росіянами, за винятком капельмейстера Карла Ібераля, який служив по контракту у Потьомкіна з 1782 року.

Крім музичних класів в консерваторії були й балетні для хлопчиків і дівчаток. Ставилися танці — «гішпанський», «комічний», «козачий», «пастуший» (8). Керував їх постановами балетмейстер Розетті, який раніше працював у Московському виховному домі й у Вільному театрі в Петербурзі.

Окрім музикантів, в штаті академії налічувались вітчизняні художники, архітектори, скульптори. їх готували для роботи в університеті; серед них зустрічаємо прізвище видатного скульптора Федота Шубіна. З документа, написаного в Кременчуці, дізнаємося, що Г.О.Потьомкін просить Сенат про нагородження скульптора чином надворного радника «...за повагу до відмінної праці».

Умови життя й навчання студентів були дуже важкими. Про це свідчать їх скарги. Одна з них була на ім"я самого Г.О.Потьомкіна: «...пан Селецький ставиться до нас не по-людськи, садить в остроги, душить залізними ланцюгами за шию і посилає з каторжанами на роботи і немилосердно карає тілесно за найменші наші помилки...» (9).

Нарікання допомагали мало, становище учнів продовжувало залишатися важким, особливо напередодні приїзду в місто імператриці. Адже в Кременчуці не лише будувалися причали, тріумфальні ворота, палац із садом, проводився благоустрій вулиць, а й готувалася велика розважальна програма. Музика оркестрів і спів хору звучали всі чотири дні перебування тут Катерини II.

Роговий оркестр.

Гравюра І.Набгольця. 1796 рік.

Учні повинні були брати участь у всіх заходах. Ось тільки один з них: під час обіду «грав оркестр, що складався із 186 співаків і різних музикантів, виконуючи з великим успіхом італійську кантату, для цієї знаменної події створену капельмейстером Сартієм».

Після від"їзду Катерини II консерваторія продовжувала працювати в більш-менш спокійному ритмі. Однак після смерті Г.О.Потьомкіна в 1791 році справи в академії погіршилися, а з 1796 року її фінансування припинилося зовсім і вона була закрита. Окремі дослідники досить скептично ставляться до всього, що започаткував великий князь Таврійський. Це відноситься і до створення ним Катеринославської музичної академії. Доречно навести один приклад із останніх досліджень. У біографії відомого українського композитора Максима Березовського е такий факт: коли він приїхав із Італії на батьківщину, Г.О.Потьомкін запропонував йому місце «... в майбутній Музичній академії, яку передбачали заснувати в Кременчуці. На жаль, і про композитора, і про академію володар забув». (10).

Це один із стереотипів, що створювався протягом двох століть. Ретельне вивчення існуючих документів, їх аналіз доводить протилежне. Перша консерваторія була створена і успішно розпочала роботу з ініціативи і при підтримці Г.О.Потьомкіна. І було це не в Києві, Петербурзі або Москві, а в Кременчуці, до речі, на 75 років раніше, ніж в столичних містах.

На жаль, цей яскравий, вагомий факт залишається маловідомим для широкого загалу. Мабуть тому, що в місті не залишилось ні будівель, ні матеріальних речей від тих часів.

Правда, в краєзнавчому музеї експонуються копії деяких документів: збірник творів вітчизняного «Орфея» Івана Хан-дошкіна, зображення першого директора першої консерваторії — Джузеппе Сарті.

А ще зберігся старовинний парк, де весною 1787 року стояв царський палац, в якому, до речі і проводилися заняття студентів, спалахували вогні фейєрверків, звучали оркестри й хори...

Нам здається, що саме тут треба обов'язково увіковічити ці події. Можливо пам"ятник або знак, споруда або добра справа, будуть нагадувати кременчужанам, що історією свого міста можна і потрібно пишатися.

_________________________________________

 

1.Фесечко Г. Иван Евстафьевич Хандошкин Сов. музыка. — 1950. - № 12. с.67.

2. Раабен Л. История русского и советского скрипичного искусства. Л., 1978. С.28.

3. Музыкальная энциклопедия. — М., 1978. — Т.4 — С. 861.

4. АДА. — Москва, раздел XVII, дело 285, листы 98, 99.

5. Фесечко Г. Иван Евстафьевич Хандошкин. — Л., 1972. — С.35.

6. Музыкальная энциклопедия. — М., 1974. — Т.2. - С. 195.

7. Фесечко Г. Сов. музыка. — 1950. - № 12. с.69.

8. Фесечко Г. Сов. музыка. — 1950. - № 12. с.35.

9. Фесечко Г. Иван Евстафьевич Хандошкин. - Сов. музыка. — 1950. - № 12. с.70.

10. Записки Одесского общества истории и древностей. Одесса, 1853. T.3. С.274- 276.




 

Из вечности звонят колокола Торжества 1849 года в Одессе глазами очевидца.