Почесний громадянин Микола Спозито
Віра Баранюк
старший науковий співробітник державного архіву Херсонської області
«… сколько на сем святом месте вознесено теплых молитв, сколько восторгов духовной радости здесь возбуждалось в чистых сердцах, сколько добрых намерений предпринято, сколько раз душа человеческая исправлялась, возвышалась и испытывала высшее блаженство – один Бог знает» — так писав про Успенський собор у 1898 р. протоієрей цього храму Володимир Єфремов.
Дійсно, доля багатьох херсонців тісно пов’язана з собором. Сюди йшли в години скорботи і у світлі дні, тут приймали хрещення, вінчались, звідси проводжали в останню путь. Прихожанами Успенського собору були відомі в краї люди: Волохіни, Сербінови, Скадовські, Соколови, Унтілови.
Багаторічна діяльність на благо собору відомого Херсонського підприємця і громадського діяча Миколи Івановича Спозито варта особливої уваги.
…У свій час його батько Іоанн Францевич Спозито переселився з Неаполітанського королівства до Херсона. Працював корабельним теслею, конопатником. У 1866 р. заснував у Херсоні невелику корабельну верф. Справи йшли успішно, підприємство з роками розвивалось і міцніло. В Херсоні Іоанн Спозито одружився, тут народились його діти. Залишаючись італійсько-підданим, І.Ф.Спозито прийняв православ’я.
Він і його дружина Наталя Григорівна до самої смерті були прихожанами і благодійниками Успенського собору.
З дванадцяти років під рукою у батька працював на верфі і Микола Спозито.
Пізніше підприємство на Карантинному острові стає його власністю. Продукція верфі Спозито – пароплави і баржі – має хороший попит.(1)
У дореволюційному Херсоні М.І.Спозито – заможний підприємець, а його суднобудівна верф – одне з найбільших суднобудівних підприємств Нижнього Дніпра.
«Большинство судов, имеющихся на Нижнем Днепре, прошли постройку через мою верфь. Почти все рабочие в Херсоне по судостроительному делу получили здесь опыт и знания. И при этом никто не может сказать, что я был эксплуататором. Французский Музей труда в Париже наградил меня дипломом «Гран При» – писав пізніше Спозито.(2)
Микола Іванович був у пошані в городян, як людина розумна, діяльна, патріот свого міста. У різні роки він обирався гласним Херсонської міської думи, був членом облікового комітету міського громадського банку, біржового комітету Херсонської торгової біржі, почесним піклувальником Херсонського морехідного училища, членом Херсонського благодійницького товариства, доклав немало зусиль для відкриття в Херсоні комерційного училища. Микола Іванович удостоєний звання почесного громадянина, пізніше його син Афанасій був потомственним почесним громадянином м.Херсона.
У 1890 р. М.І.Спозито був обраний членом піклувальної ради Успенського собору. Він на довгі роки стає благодійником храму, багато працює заради процвітання і авторитету улюбленого херсонцями собору.
У цьому ж, 1890 р. при соборі було засновано Хресто-Воздвиженське братство. Мета його діяльності, як вказано у статуті, поширення в народі «істинного православно-християнського вчення». Микола Іванович і староста Успенського собору Павло Короткий пожертвували 4 тисячі 437 рублів на будівництво кам’яного будинку для братства, для облаштування бібліотеки духовних книг, навчальних класів для недільної школи. До речі, до складу піклувальної ради братства входили М.І.Гошкевич, І.І.Волохін, І.Г.Каліте, А.М.Ходушин, А.І.Коваленко та інші шановані в Херсоні особи.(3)
У 1893 р. М.І.Спозито придбав для собору вартісну ікону Всіх Святих. Пожертвування було зроблено … «в память избавления его Императорского Высочества, наследника цесаревича от опасности, угрожавшей 29 апреля 1891 г. в г. Отсу в Японии» (йдеться про напад на Миколу ІІ під час його подорожі до Японії – В.Б.).(4)
Не залишав Микола Іванович турботу про храм і після революції. За кордон він не виїхав, верф Спозито була націоналізована новою владою, колишній власник працював на верфі як найманий службовець (завідував ремонтними майстернями): у 1922 р. його взагалі звільнили з роботи, будинок Спозито на вулиці Богородицькій, 32 було націоналізовано.
Єдине місце, де знаходив втіху і заспокоєння – собор. Тут теж відбулись значні зміни після прийняття декрету про відокремлення церкви від держави. Певний час релігійна громада храму стояла на православно-канонічних традиціях, на відміну від синодальної (обновленської) церкви. М.І.Спозито входив до складу правління релігійної громади, був казначеєм собору. За пропозицією Миколи Івановича під його керівництвом у 1926 р. розпочато ремонт Успенського собору, замовлено у відомого херсонського майстра – іконописця Леонтія Петровича Клименка дорогу і величну ікону на честь Успіння Пресвятої Богородиці.(5)
У 1926 р. Микола Іванович робить дарунки для храму: дві великі і дорогі бронзові люстри – у приділ Святого Миколая і у приділ Святої Великомучениці Варвари.
Його віра, сила характеру, діяльність на благо собору були підтримкою і опорою для віруючих, вселяли надію на краще…
Правління релігійної громади у 1926 р. у своїй постанові відзначило: «… Н.И.Спозито нес безвозмездную службу на благо собора, радел и стоял на страже оного храма».
Зрозуміло, що ставлення офіційної влади до Спозито було неоднозначним, діяльність церковної громади і правління викликали незадоволення. У травні 1926 р. представником виконкому Херсонської окружної ради було проведено перевірку діяльності церковної громади. Звичайно ж, виявлено порушення. «Это был лишь повод к придирке с формальной стороны, но не по существу, – зазначав Спозито.
12 листопада 1926 р. завідувач відділу культів окрвиконкому заявив правлінню громади, що угода, укладена громадою собору з адміністративним відділом окрвиконкому, розривається, майно і будівля переходять у відання представників влади.
В архіві зберігається лист, з яким прихожани Успенського собору 14 листопада 1926 р. звертаються до влади:
«Обращаем к высшему органу нашего народного правления со слезной просьбой не отнимать у нас нашего дорогого нам храма, на сооружение и содержание в благолепии которого нашими предками вкладывались не только посильные копейки, но и души…, не передавать его представителям обновленного синодального упования».
Та храм було все-таки передано обновленцям. Сам Микола Іванович позбавлений виборчих прав ще у 1922 р. як колишній експлуататор, його власний будинок націоналізовано і передано у відання міського житлового управління.
В кінці 1926 р. він пише листа голові ВУЦВК Петровському Г.І.
«В настоящее время я, 73-летний старик, все имущество коего пошло в фонд Республики, остался без всяких средств. Прошу предоставить мне в мое владение и распоряжение мое домостроение, состоящее в Херсоне по ул. Краснофлотской, 32».
Лист надсилають на розгляд в Херсон і 19 січня 1927 р. президія окрвиконкому приймає рішення, що будівля денаціоналізації не підлягає.
Микола Іванович з дружиною проживають у кімнаті свого колишнього будинку як квартиронаймачі.
У 1928 р. у віці 76 років він звертається до президії Херсонського окрвиконкому з проханням відновити йому виборчі права і одержує відповідь – відмовити.
У 1930 р. «по просьбе трудящихся» Успенський собор було закрито. Документи релігійної громади Успенського собору М.Спозито забрав на свою квартиру. 26 червня 1930 р. завідуюча окружним архівним відділом Речицька пише до окружної міліції: «окружному архівному управлінню стало відомо, що по вул. Богородицькій, 32 у гр.. Спозито переховується архів собору. Окрархів просить із’яти у гр. Спозито вказані матеріали і передати до окрархіву».(6)
23 червня 1930 р. Микола Іванович під розписку передав всі документи представникові архівного управління.
ДЖЕРЕЛА
- Фабрично-заводская и ремесленная промышленность Одесского градоначальства, Херсонской губернии. Одесса, 1897, стр. 106-107.
- ДАХО, ф. Р – 2, оп. 1, спр. 347, арк 111.
- Херсонские епархиальные ведомости, №. 21, 1890, стр. 415.
- ДАХО, ф. 169, оп. 1, спр. 5, арк 41.
- ДАХО. ф. Р – 445, оп. 1, спр. 85, арк 71, 102, 109.
- ДАХО, ф. Р – 733, оп. 1, спр. 76, арк 36.