Олександр Сільванський – останній літописець старого Херсона




Володимир Черніков
краєзнавець


С.О.СІЛЬВАНСЬКИЙ –
останній літописець старого Херсона


      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
       Уродженець Херсона, Сергій Олександрович Сільванський був яскравою постаттю в культурному процесі 20-30-х років минулого століття як історик-краєзнавець, бібліограф і дослідник вітчизняного книжкового знака. Його нетривалий, всього близько десяти років, творчий шлях умовно поділяється на два етапи: херсонський (1925-1929рр.) і московський (1930-1935рр.).
       Випускник Московського універ-ситету, Сільванський за фахом був юристом, а за покликанням – бібліофілом, колекціонером, краєзнавцем, теоретиком екслібрисистики, справжнім знавцем  історії рідного міста – Херсона.
       Херсонська бібліотека Сільванського, яка нараховувала біля тисячі примірників, за свідченням  одного з його сучасників “…занимала отдельную комнату, там же хранились экслибрисы, гравюры. Все книги были пронумерованы, на каждую наклеен экслибрис”1. Захопившись збиранням книжок, Сільванський спочатку ставив на них невеликий прямокутний штемпель зі шрифтовим написом у два рядки: “Сергій Александровичъ Сильванскій”. Пізніше для його бібліотеки в різні часи були виготовлені і тиражовані п’ять книжкових знаків: один автоекслібрис (гербовий – 1915), два, виконані Нечитайло-Андреєнко (1915, 1928-1929), і по одному Сіліним (1928) і Скворцовим (1929)2.
       За порівняно недовгий період активного творчого життя Сільванським було видано 12 авторських книг і брошур з краєзнавства, бібліографії, книжкового знака, опубліковано в столичних журналах більше 26 статей по екслібрисистиці, у деяких виданнях він брав участь як співавтор. Ним було підготовлено до друку ще чотири книги, а задумано і зібрано матеріалів набагато більше, але не все вдалося здійснити через  ідеологічний тоталітаризм, що повсюдно панував у ті часи. Архів Сільванського, його бібліотека, унікальна добірка краєзнавчих матеріалів і одне з кращих у ті часи 3,5 тисячне зібрання екслібрисів не збереглись. Цей прикрий факт, на жаль, не був виключенням.
       Творча діяльність Сільванського вивчена не досить повно, свідчення про неї носять уривчастий характер, але залишились його прекрасні роботи, які і зараз високо цінуються істориками, краєзнавцями, бібліофілами і збирачами книжкових знаків.
       ***
       У кінці 1893 року в сім'ї потомственого дворянина – титулярного радника Олександра Петровича Сільванського і його дружини Антоніни Герасимівни народився син Сергій3. Засновником херсонської гілки роду Сільванських був дідусь Сергія – Петро Іванович. В чиновницькій ієрархії міста той був помітною фігурою,  маючи чин дійсного статського радника, що відповідав 4-му рівню у 14-ти класному  табелі про ранги. Довгий час він займав високу посаду управляючого Палатою Державних маєтностей. У сім'ї діда було семеро дітей: одна дочка і шестеро синів, які у свою чергу мали численні родини. Тож у Сергія Сільванського, крім власних братів і сестер, було біля двадцяти двоюрідних, з десяток дядьків і тіток та ціла ватага племінників. Це була звичайна, як на ті часи, дворянська родина, серед членів якої зустрічались кадрові військові, морські офіцери, страхові агенти, юристи, учителі, рядові чиновники. Яким чином династія Сільванських пережила лихоліття 1917-1922 рр., а потім планомірну “класову боротьбу”, можна лише здогадуватися, бо вціліли далеко не всі.
       Про дитинство Сергія Сільванського, його гімназичні роки ми майже нічого не знаємо. Відомо лише, що у 1912 р., у вісімнадцятирічному віці він закінчує 1-у чоловічу гімназію4 і вступає до Московського університету. З цього ж часу починає збирати книжкові знаки (екслібриси), а один з його особистих екслібрисів (з фамільним гербом), намальований ним самим, датується 1915 роком.
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
             Автоекслібрис. 1915
        
       Закінчивши університетській курс у Москві, він повертається до рідного Херсона. Про його життя і діяльність до 1925 р. достовірних відомостей дуже мало. Відомо лише, що у 1915 році в Одесі він одружився з Ганною Федорівною Індра, дочкою херсонського гімназичного викладача, а на початку 1916 року у них народилась дочка Наталя5.
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
       Худ. Нечитайло-Андреєнко М.Ф.
       1915
                                    
       Безумовно, революція, громадянська війна, розруха, голод, червоний терор, масова еміграція, заслання та інші “принади” того бурхливого часу суттєво вплинули на життєвий уклад Сільванського, але не послабили його палкого захоплення книгозбиранням та історичними дослідженнями. Опубліковані пізніше книги і журнальні статті, безумовно, вказують на те, що основний матеріал для них було накопичено і систематизовано автором  саме в ці складні переломні роки. Тоді ж ним було придбано багато книг, екслібрисів, предметів старовини; він збирав і вивчав документи з історії Херсона і рідного краю, інтенсивно листувався з музейними працівниками, мистецтвознавцями, художниками, колекціонерами Москви, Ленінграда, Києва та інших міст.
       Сімейне життя  Сільванського не залагодилося, восени 1921 року він розлучився з дружиною, донька Наталя  залишилася з матір’ю, хоча зберегла батьківське прізвище. Влітку 1925 року він повторно одружується з Людмилою Федорівною Малявинською, яка походила з сім'ї священика;  в 1926 році у них народжується дочка Зінаїда6.
       З червня 1925 р. по жовтень 1928 р. Сільванський  служить секретарем-юрис-консультом у Херсонському багато-крамничному робітничому кооперативі (Робкооп)7. В міській газеті “Рабочий” протягом кількох  років ним було опубліковано біля 20 статей і дописів, як пов’язаних зі службовою діяльністю, так і на громадсько-культурні теми. Деякі з цих газетних матеріалів дають можливість дізнатися, що в серпні 1926 року Сільванським була проведена перша в культурній історії Херсона виставка книжкових знаків. На жаль, більш об’ємного документального підтвердження (листів, фотографій, свідчень сучасників) про роботу, сімейний стан, творчі пошуки Сільванського до 1927 року, крім згаданих вище, у нас немає. А ось наступний семирічний період його біографії прослідковується значно краще.
       С.М.Сухопаров, перший серйозний дослідник життя і творчості нашого земляка, розшукав у приватних архівах і опублікував у своїй цікавій книзі “Старый Херсон Сергея Сильванского” 16 листів херсонця  трьом адресатам: до Москви – один І.С.Остроухову (1917) та чотири  В.Я.Адарюкову  (1927-1928) і одинадцять до Києва -М.М.Іванченку (1929-1934)8. Ці листи та ряд друкованих джерел дають можливість встановити деякі віхи творчості Сільванського у цей період.
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
           
             Худ. Сілін О.Д. 1928
        
       На початку 1927 року він надрукував у місцевій типографії 210 примірників своєї першої книги-дослідження “Провинциальные книжные знаки”. Ця блискуча як на ті часи, чудово ілюстрована (25 репродукцій з цинкових кліше) робота одразу ж отримала визнання серед фахівців та колекціонерів і поставила Сільванського у перший ряд вітчизняних дослідників екслібриса 9.
       Влітку 1927 року він на громадських засадах виконує обов’язки секретаря в комітеті, створеному для проведення “першої в умовах нового побуту” постреволюційної художньої виставки10. До її відкриття була видана брошура “Херсонская художественная выставка. 1927 год. Каталог”. Досить впевнено можна припустити, що безіменна передмова до цього каталогу, макет брошури і оформлення літографованої обкладинки, швидше за все, належать Сільванському як фахівцю, що мав досвід у типографсько-видавничій справі. До експозиції цієї виставки Сільванським було включено з особистого зібрання 7 робіт його друга і однокашника художника М.Ф.Нечитайла-Андреєнка, який на той час уже протягом семи років перебував у еміграції11. То був доволі сміливий вчинок Сільванського, бо стався у рік святкування  10-ліття пролетарської революції. А восени на міській книжковій виставці в центральній бібліотеці він експонує добірку книг з власного зібрання – “…коллекцию книг по искусству за  10 лет…”.
       1928 рік став для Сільванського надзвичайно плідним – по черзі виходять три його книжки: “Песни сердца” (єдиний збірник віршів), “Старый Херсон” та “Библиотеки Старого Херсона”. Слід визначити, що “Старый Херсон” до цього часу залишився найбільш цитованим джерелом у дослідників історії  міста, краєзнавців та екскурсоводів.
       У 1929 році вийшли друком дві книжки: “Библиография изданий Ленинградского общества библиофилов” та “Книжные знаки Александра Скворцова”. Це останні праці Сільванського, надруковані у Херсоні. На той час він вже був обраний дійсним (іногороднім) членом двох надзвичайно відомих ленінградських об’єднань колекціонерів – ЛОБ і ЛОЕ (бібліофілів і екслібрисистів), у роботі яких він, не дивлячись на географічну віддаленість, брав активну участь. Ще до від’їзду в Москву він співробітничав з редакцією престижного столичного журналу “Советский коллекционер” і вмістив там не менше восьми публікацій –  статті про художників-екслібрисистів, книжкові знаки і рецензії. Влітку 1929 року Сільванський розлучився зі своєю другою дружиною, залишив сім'ю12, а наприкінці того ж року, користуючись оказією, полишив і Херсон, де прожив 36 років. Уже весною 1930 року він працює у столичній  типографії Книжкової палати, а потім у ВРНГ, у вільний від служби час активно спілкується з однодумцями по захопленню – книжниками, колекціонерами, художниками, мистецтвознавцями. У березні 1931 року обирається членом секретаріату новоствореної “Секции собирателей книг и экслибрисов МО ВОФ”. Жваво займається улюбленою справою: поповнює свої зібрання книжних знаків і гравюр, організовує виставки, читає доповіді на секції, друкується у періодичних виданнях. Лише в “Советском коллекционере” за 1930-1932 рр. (до самого закриття журналу) вміщено більше півтора десятка його обґрунтованих дослідницьких публікацій на екслібристичні теми13.
       Про московський період збираль-ницької діяльності Сільванського згадується у фундаментальній монографії “Экслибрис”: “Крупнейшие и интереснейшие коллекции первого периода принадлежали В.Я.Адарюкову, Н.Н.Орлову, М.С.Базыкину, В.С.Савонько, С.А.Сильванскому, В.К.Лукомскому, П.Д.Эттингеру... Московский собиратель и исследователь экслибриса С.А.Сильванский собрал к 1935 году коллекцию в 3500 экземпляров. Особенность ее – большое количество провинциальных экслибрисов. Владелец собрания написал много статей и заметок о книжных знаках. Экслибрисы позже были раскуплены отдельными собирателями”14.
       У Москві Сільванський видає свої наступні праці: “Книжные знаки Р.В.Фреймана” (1930), “В.И.Ленин  в экслибрисе и почтовой марке” (1931 – в співавторстві з К.І.Дуніним-Борковським), “Книжные знаки Н.С.Бом-Григорьевой” (1932) та “Экслибрис. Популярный почерк” (1932). У Києві, в бібліотекознавчому журналі друкується його велика стаття-нарис про Віру Костянтинівну Шейнфінкель, колишню директорку Херсонської громадської бібліотеки, яка у свій час мала великий вплив на молодого Сільванського як на дослідника-бібліографа. До речі, його книга “Библиотеки Старого Херсона” (1928) присвячена пам’яті В.К.Шейнфінкель. У Львові (в той час закордонному місці) видали книжечку “Олена Сахновська. Книжкові знаки. Текст Сергія Сільванського. Редакція з передмовою Павла Ковжуна” (1934). У львівському ж журналі “Мистецтво” він надрукував статтю про українського художника-графіка О.І.Усачова.    З листів до М.М.Іванченка (Київ) відомо, що Сільванський готував до друку ще дві роботи: “Книжные знаки В.А.Фаворского” (спільно з П.Д.Еттінгером) і “Статьи и книги Я.А.Тугендхольда. Опыт монобиблиографии”. Але надрукована лише робота Еттінгера про знаки Фаворського, автором передмови до якої був Сільванський.
       Слід зазначити, що енергійність, чималий видавничий досвід, а також безпосередня участь Сільванського дозволили московській «Секции собирателей книг и экслибрисов» (ССКиЭ) до квітня 1934 року (тобто за три роки діяльності) видрукувати 60 видань цього товариства: книг, брошур, програм засідань, пам’яток, звітів та ін. За наступні півтора роки існування секції (вірогідно, Сільванський у цей час вийшов з її складу), аж до її закриття у січні 1936 року немає жодної друкованої публікації про діяльність «Секции собирателей книг и экслибрисов». Останньою з відомих нам робіт Сільванського була ґрунтовна брошура “Библиография изданий секций за три года. 1931-март-1934”.
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
           
       Худ. Нечитайло-Андреєнко М.Ф. 1928-29
         
       В 1934 році Сільванський з причин, про які можна лише здогадуватись, припиняє друкуватися, згортає активну діяльність у творчих об’єднаннях колекціонерів, а в 1935 році, несподівано для багатьох, розпродує своє унікальне зібрання книг, гравюр і екслібрисів15. Сучасний дослідник книжкових знаків С.І.Богомолов відзначає: “Начавшиеся в 30-ые годы репрессии не обошли и библиофильские общества. РОДК, ЛОБ и ЛОЭ подверглись реорганизации и впоследствии были упразднены. Прекратилось издание трудов ЛОЭ. В начале 1935 года и позднее многие члены библиофильских обществ, особенно принадлежавшие к дворянским и купеческим фамилиям, были репрессированы. Большинство коллекционеров прекратили свою деятельность, продали свои собрания”16. Документальних відомостей про подальшу долю (після 1935 року) нашого славного земляка поки що не знайдено.
       Тривалий час дата смерті Сільванського залишалась невідомою. В середовищі колекціонерів і дослідників циркулювали непевні чутки про те, що він або загинув під час війни, або постраждав від репресій і помер у засланні у 50-ті роки. Пізніше відомий дослідник книжок П.Н.Берков повідомив, що Сільванський помер у Москві в 1937 році, а М.М.Орлов, професійний бібліограф, один з московських друзів і соратників Сільванського, уточнив цю сумну дату - 2 березня 1937 року17. З опублікованих нещодавно матеріалів про діяльність ленінградських колекціонерів дізнаємося, що 16 травня 1937 року було проведено одне з передостанніх засідань ленінградської секції екслібрисистів, на якому вони вшанували пам’ять свого побратима по творчому уподобанню  С.О.Сільванського18.
       Нам невідомі дійсні причини смерті на злеті творчих сил 43-річного Сільванського. Можна лише обережно припустити, що в цьому чималу роль зіграв психологічний злам, викликаний рядом обставин. По-перше, постійна і невсипна підозрілість влади щодо його дворянського походження і активного захоплення “классово чуждым” екслібрисом. По-друге, на цей час  колекціонерська діяльність ускладнилася,  у Москві і Ленінграді було припинено існування майже всіх творчих об’єднань і видавництв. По-третє, одну зі своїх книг і статтю він надрукував у Львові (тоді Польща), а в іншій - розмістив книжний знак Л.Б.Камєнєва, незабаром оголошеного “ворогом народу”, а це вже накладало незмивне клеймо “польського шпигуна” і “троцкіста”. Крім того, доповіді Сільванського на секції збирачів книг і екслібрисів, в тому числі: “Д.Д.Бурюк и его американские издания – с демонстрацией книг из собрания докладчика” та “Экслибрисы Павла Ковжуна – с демонстрацией полной сюиты экслибрисов художника зарубежной Украины” не дуже співвідносилися з ідеологічними догматами зашорених партійців. За подібні діяння, по сфабрикованих звинуваченнях, кілька його найближчих соратників-колекціонерів вже були заарештовані та репресовані (М.М.Орлов, К.І.Дунін-Борковський, Я.І.Стешенко), тому приведене вище припущення, на нашу думку,  небезпідставне.
       На обкладинці першої своєї книги “Провинциальные книжные знаки” автор зобразив фамільний дворянський герб Сільванських, розколотий на частини. Тепер у цьому вбачається глибоко символічний зміст: вже у 1920-ті роки автор напевно розумів, що дворянському роду Сільванських не судилося відродження ...
       ***
       Сільванський, як активний і невтомний дослідник і збирач, написав велику кількість листів (не менше 1,5 тис.) своїм численним друзям і соратникам по творчому захопленню. Кожний з його кореспондентів у Москві, Ленінграді, Києві, Львові, Саратові, Казані, Кишиневі, Одесі отримав з провінційного Херсона (а потім з Москви) від одного-двох  до кількох десятків листів. За плином безжального часу не всі вони вціліли,  особливо в приватних архівах під “наглядом” легковажних нащадків. Однак, достовірно відомо, що документи особових архівів таких видатних книгознавців, мистецтвознавців і колекціонерів як, В.Я.Адарюков, П.Д.Еттінгер, В.С.Савонько, Б.М.Чистяков, Н.Н.Орлов, С.Ф.Бородаєв, Я.І.Стешенко, та цілого ряду інших тепер знаходяться на державному зберіганні. А це дає змогу сподіватися, що молоде покоління дослідників-краєзнавців зможе  ввести до наукового обігу невідомі досі листи Сільванського, що значною мірою доповнить і розширить відомості про життя і творчість “останнього літописця” Херсона.
       Автор буде вдячний за  будь-які відомості щодо подальшої долі членів родини Сільванських.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Книги С.О.Сільванського, видані у Херсоні
      
       ***
Херсонський рід Сільванських

 

 

_______________________

1. Михайло Андрієнко і європейське мистецтво Х ст. міжнародної конференції. – Київ: Абрис, 1996. – С. 86.
2. У даній статі репродуковані чотири книжних знаки Сільванського, п’ятий – офорт художника Скворцова – нами поки що не знайдено.
3. ДАХО, ф. 169, оп.1, спр. 24, арк.11.
4. Жизнь Херсона // Копейка. – 1912. – субота, 9 червня, (№ 863). – С.2.
5. ДАХО, ф. 137, оп.32, спр.23, арк.146.
6. ДАХО, ф. Р-1885, оп.1, спр.32, арк.151; спр. 86, арк.. 286.
7. ДАХО, ф. Р – 498, оп. 3, спр. 4, арк 26; спр. 9, арк 93.
8. Сухопаров С.М. Старый Херсон Сергея Сильванского. Херсон: Слаж, 2002.
9. Савонько В.С. Опыт истории экслибрисных коллекций в СССР. – Л., 1937
10. Літопис музею: Червоні роки 1917-27. Вип.. 8. – Херсон: Державний Херсонський історико-археологічний музей. Держдрукарня В-ва “Червоний Селянин”, 1927. – С.17
11. Херсонская художественная выставка 1927 г. Каталог. – Херсон, [1927]. – С [8].
12. ДАХО, ф. Р-1885, оп.1, спр.131, арк.19 (56)
13. О реорганизации. // Советский коллекционер. М., 1931. - № 5;  Берков П.Н. История советского библиофильства (1917-1967). – М.: Книга, 1971. – С.166, 168.
14. Минаев Е.Н., Фортинский С.П. Экслибрис. – М.: Книга, 1970. – С.204, 205, 215, 216.
15. Гетманский Э.Д. Российский книжный знак, 1917-1991. В трех томах. Том 2. – Тула: РИФ «Инфра», 2005. – С.308, 331.
16. Богомолов С. «Эта книга – моя». // Библиофил. Сб. № 1(16). – М.: Либерея, 2002. – С.124
17. Писаренко Э.Е. С.А.Сильванский [К 90-летию со дня рождения] // Советская библиография. – 1983 - № 5. С.54-55.
18. Глейзер М.М. Секция библиофилов и экслибрисистов СЗО ВОФ и ЛОК. // Невский библиофил: Альманах. Вып. 11. – СПб, Сударыня, 2006. – С.62
    1.




 

Голодні 1940-і на Херсонщині Почесний громадянин Микола Спозито