Листування М.Ф.Чернявського з С.О. Єфремовим




Сергій Водотика,
 Людмила Савенок
     професор Херсонського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ,
     доктор історичних наук,
доцент Херсонського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ,
кандидат історичних наук.

       Декілька років тому, працюючи в Інституті архівознавства Національної Бібліотеки України (Центральна наукова бібліотека НАН України ім. В.І.Вернад-ського), нами було виявлене листування херсонського письменника Миколи

 

ЛИСТУВАННЯ
М.Ф.ЧЕРНЯВСЬКОГО З С.О.ЄФРЕМОВИМ


    
    
    
    
    
Федоровича Чернявського з академіком Сергієм Олександровичем Єфремовим. До речі, ювілей славетного сина України С.Єфремова – 130-та річниця від дня народження – в цьому році вперше відзначається на державному рівні.
 Мова йде про колекцію документів вчених

     України, репресованих у 30-40-х та 50-х роках XX ст. Колекція була складена на основі документів та ксерокопій документів, переданих архівом КДБ УРСР 26 січня 1990р., і об'єднана в окремий фонд. У середині фонду кожний опис складається з матеріалів декількох вчених. Зокрема, матеріали щодо С.Єфремова були сконцентровані в п'ятий опис, який налічує 195 одиниць зберігання. Саме в цьому описі й знаходиться згадане листування. В аркушах використання не було жодної відмітки дослідників. Це свідчить (чи точніше свідчило) про те, що це листування не було введено до наукового обігу, принаймні, його не було опубліковано. Власне кажучи, саме цю прогалину і намагається ліквідувати пропонована розвідка. Сподіваємося, що цьому листуванню приділять увагу й інші краєзнавці, передусім літературознавці. Автори переконані в тому, що проаналізувати навіть частину інформаційних можливостей цього листування важко. Проте цю справу слід починати.
     Листування містить три автографи М.Ф.Чернявського від 7 і 31 липня та 2 серпня 1925р. Вони невеличкі за обсягом – на 1-2 учнівські аркуші, написані чорнилами. Укладачі опису дали листам коротеньку археографічну характеристику: Спр.  137. Лист Єфремову від Чернявського з проханням посприяти у праві призначення персональної пенсії А.М.Грабенкову. З м.Херсона до м. Києва. Автограф. 1 документ. 7 липня 1925р. 2 арк.; Спр. 138. Лист Єфремову від М.Чернявського про долю українського письменства. Автограф. 1 документ. 31 липня 1925р. 2 арк.; Спр. 139. Лист Єфремову від М.Чернявського із спогадами про І.С.Левицького. З м. Херсона до м. Києва. Автограф. 1 документ. 2 серпня 1925р. 2 арк.1
     Відразу зазначимо, що в лабетах ДПУ УСРР (а саме воно проводило арешт академіка С.Єфремова і вело слідство в "справі СВУ" в липні-лютому 1930р.) зберігся далеко не весь архів вченого. Слідчу справу С.Єфремова передали до архіву ДПУ УРСР лише у 1935р., але й там вона неодноразово "підчищалась". Принаймні, про це свідчить опрацювання нами особистих архіві інших репресованих вчених.2 Дана обставина є першим аргументом на користь того, що до нас дійшло не все листування М.Ф.Чернявського з С.О.Єфремовим.
     Другим аргументом є характер самого листування. Виявлені нами листи стосуються 26-денного відрізку часу – з 7 липня по              2 серпня 1925р. В кожному листі Микола Федорович запрошує київського академіка в гості – в Херсон взагалі та до себе додому безпосередньо. Як відомо, Сергій Олександрович відвідав Херсон 9-10 червня 1928р., про що відповідні нотатки є в його щоденнику [З, С.649-651]. У Херсон він був пароплавом із Запоріжжя, а далі рушив в Одесу поїздом. Ці нотатки цікаві щонайменше у декількох аспектах.
     По-перше, – у пізнавальному. Проникливо, іронічно-об'єктивно, по-справжньому правдиво він змалював пониззя Дніпра, тепер спотвореного Каховським морем, вигляд Херсона. Головна ж їх цінність полягає в об'єктивному висвітленні соціально-економічної та політичної ситуації в краї в перші роки соціалістичної індустріалізації та напередодні масової колективізації. "Херсон з Дніпра – купка хаток поміж рудими ж прогальовинами. Як звичайно тут, хирляві дерева в хирлявих скверах та бульварах, і як звичайно ж – у центральному місці тюрма, неодмінна всіх наших міст ознака. Коли Катеринослав – місто недороблене, то Херсон і перше справляв враження чогось хирявого, недорозвиненого, спиненого на півдорозі. До цього приєднується тепер ще враження – недоруйнованості. Розрухи й голод своє зробили... Скільки я міст бачив у нас поруйнованих, ніде нема стільки руїн, як у Херсоні. І це безнадійно... Потворний Маркс, – як звичайно, на чужому постаменті – досить добре символізує недолужність цього будування на руйновиську" [3, 649-650]. Природно, що Сергій Олександрович бачив невдоволення значної маси населення недолугою політикою більшовицького режиму. Бачив він і окремі випадки стихійного протесту [3, 650]. С.Єфремов не бачив творчої, життєдайної енергії херсонців для подолання страшних руйнівних наслідків громадянської війни і голоду 1921-1923рр., реальних соціально-економічних передумов для нової хвилі національно-визвольних змагань.
     По-друге, ці нотатки є яскравим свідченням штучності існування "Херсонської філії СВУ", оскільки в щоденнику йдеться про суто людські, позбавлені будь-якої політики, стосунки С.Єфремова з його херсонськими знайомими, яких він називав "уламками минулого". У доповідній записці Голови ДПУ УСРР В.А.Балицького "Про підсумки роботи по викриттю українського контрреволюційного підпілля по Україні у зв'язку із справою "СВУ" (1 грудня 1929р.) зазначається, що за свідченнями керівників "СВУ" філія в Херсоні існувала, але не була виявлена [4, 131]. Тобто навіть натяку на якусь "контрреволюційну" організацію слідство не мало. Проте, далі в доповідній стверджується про існування в Херсоні "філії СВУ" на чолі з М.Чернявським.
     Логічний погляд ДПУ з огляду на те, що в основу слідства було покладено щоденник С.Єфремова із зазначенням того, що він бачився в Херсоні з ветеранами українського руху М.Чернявським і А.Грабенко (Конощенко). Але останній був настільки немічний, що старця не записали в "контру" – тоді було ще незручно чекістам: якщо влада боїться немічних стариків,  то яка ж вона?  Слідчі  ДПУ долучили до  "Херсонської філії" студентів і викладачів педінституту і педтехнікуму (там викладав М.Чернявський), які мали хоч якісь стосунки з київськими фігурантами "СВУ" – Й.Гермайзе, О.Дорошкевичем і В.Чехівським – особисті, літературні, громадські, наукові тощо [4,169-170]. "Спинився в М.Ф.Чернявського, – записав академік 9 червня 1928р. – Одвідавши музей, потім цілий день розмовляли..." [З, 650]. Наступного дня М.Ф.Чернявський і С.О.Єфремов відвідали А.М.Грабенка. "Зранку пішли до А.Грабенка. Постарів, висох, зморщився, ледве ноги пересуває. Знов почуття жалощів викликав цей уламок минулого. А міг би ще працювати – голова ясна, погляд твердий. Та кому його праця потрібна тепер? От і борсається людина з 18 крб. місячної пенсії. Та й те ще добре, бо недавно і того не мав"[3, 650]. Отже, С.Єфремов зустрічався в Херсоні лише з "уламками минулого" і навіть не знав про існування Петрова, Глущенка, Сухина, Хорунжого, Проценка, Петрова-Водкіна та інших, кого ДПУ внесло в "актив" створеної ним же "Херсонської філії СВУ" [4, 169].
     Очевидно, по-третє, що записи у щоденнику свідчать про добре ставлення С.Єфремова до своїх старих (і в прямому, і в переносному сенсі слова) херсонських знайомих. Тому цілком імовірно, що напередодні відвідин Херсона С.Єфремов і М.Чернявський листувались. Неможливо уявити, що вихований і чемний академік без попередження приїхав у гості до похилого віку херсонців.
     Отже, все вищенаведене дозволяє зрозуміти текст, контекст і підтекст листування, аналізувати його в координатах не лише астрономічного, а передусім соціального часу.
     Так, у першому листі міститься прохання херсонця до тодішнього віце-президента ВУАН і керівника її управи посприяти призначенню персональної пенсії А.М.Грабенку. "Вибачте, що турбуватиму Вас, - писав Микола Федорович в листі від 07 липня 1925р. – Торік влітку, як я був у Києві, умовились ми зробити спробу добути персональну пенсію А.М.Грабенкові через ВУАН. Восени я послав до ВУАН коротеньку записку про Гр-ка [Грабенка - С.В., Л.С.] і спробування зняти перед відповідальними установами питання про персональну пенсію. Минуло вже чимало часу, а про пенсію, чи хоч би заходи про призначення її, не чути нічого. А, як самі знаєте, час іде і всі ми наближаємося до кінця свого. В тому числі й Андрій Михайлович. І наближаємося у великих злиднях. Невже доля не усміхнеться йому, хоч на прощання? Правда, у нас в Херсоні вже були випадки: призначено персональну пенсію [виплатили] її раз чи два, або й зовсім не [платили]. Так що дехто вже боїться й питання про неї здіймати. Ну, а може ж [таки] з Грабенком краще буде? Тут, у Херсоні неначе б зняв питання про пенсію Грабенкові уповноважений комітету допомоги вченим. Але я не вірю, щоб з його заходів, коли їх і справді зроблено, вийшло щось корисне: краще було б, нам це б зробила Академія. Так що зараз для Грабенка питання в тім: чи вжив ВУАН яких заходів, чи ні?
     Будьте ласкаві, не одмовте мені в цій справі..." [1, Спр.137, Арк.1].
     Далі в листі йдеться про видання творів самого М.Чернявського. "Про видання Держвидавом моїх творів доброго нічого не чути (як Ви й казали): "скрутний грошовий етап. Треба пождати" – кажуть. Будемо ждати. Ми до цього звичні. Біда тільки, що час не жде, летить, як "са[мокатчик]", – з іронією веде М.Чернявський.
     У листі передає М.Чернявський вітання всім київським знайомим і запрошує С.Єфремова в гості: "Чув я, що може поїдете Ви з катеринославською екскурсією на Січі (з приводу 150 роковин). Коли доб'єтесь до Олешок, то неодмінно і в Херсон заїдете і просто до мене. Якщо минете мою хату, зробите мені велику образу. Бувайте здорові. Бажаю Вам усього найкращого". Тут же знаходимо тодішню адресу М.Чернявського – Херсон. Військовий форштадт. Базарна вул., буд. №3/1 [1, Спр.137, Арк.2].
     Нагадаємо, що С.Єфремов зумів через ВУАН добитися наукової персональної пенсії А.М.Грабенку і саме цим пояснюються відвідини академіком А.Грабенка.
     Другий лист, датований 02 серпня 1925р., складається зі спогадів про Івана Семеновича Левицького. Очевидно, що їх М.Ф.Чернявський написав на прохання С.О.Єфремова. Цікаво, що автор вибачається перед академіком за помилки в українській мові [1, Спр.139, Арк. Ізв.]. Це зайвий раз свідчить про міру укорінення української мови навіть серед українських письменників в Херсоні. Очевидно, що ці помилки передусім зумовлені російськомовним середовищем міста, в т.ч. і серед української інтелігенції. Микола Федорович пригадав лише одну зустріч з Левицьким у 1903р. на його квартирі. Напрочуд цікаві риси характеру і вдачі І. Левицького впали в очі херсонському письменнику – "паритетна людина", тобто схильна до компромісів, толерантна, уважна до думки інших. Впали в очі Миколі Федоровичу "незлобна злостивість", скромність цієї відомої людини, чуйність, оскільки "мав тепле серце" [ 1, Спр.139, Арк.Ізв. - 2].
     Найцікавіші для сучасних дослідників настрої херсонської і взагалі української інтелігенції містить другий лист М.Ф. Чернявського до С.О.Єфремова від 31 липня 1925р., відправлений з Херсона. Не менш важливим, очевидно, є цей лист і для істориків української літератури, оскільки досвідчений Микола Федорович намагається подати узагальнюючу характеристику літературного процесу 1920-х років в історичній ретроспективі.
     М.Ф.Чернявський на початку листа, після звичних привітань, погоджується з оцінкою Сергієм Олександровичем спадщини І.С.Нечуя-Левицького. "Правда Ваша, – робить висновок М.Чернявський щодо суспільно-політичної ситуації поступу української літератури, – становище української письменства було й зараз є таке, що треба було б ліпше, та нікуди" [1, Спр.138, Арк.1].
     Далі в листі йдеться про характеристику літературного процесу першої чверті XX ст. При цьому наголос робиться на вплив Першої світової війни, поразки національно-визвольних змагань 1917-1921рр. і встановлення більшовицького режиму в Україні, голоду 1921-1923рр., перших років НЕПу та українізації на становище і розвиток українського письменства. Говорячи словами автора, йдеться про "сучасну нашу братію: де ми і що з нами?" [1, Спр.138, Арк.1].
     "І мені уявляється, – веде далі Микола Федорович, – що доля оця в останнє десятиліття викопала яму на Україні і поскидала туди українських письменників, як скидає господарське усяке непотрібне зілля і бур'ян у селекційну яму: нехай, мовляв, лежить, пріє... Перепріє – худоба поїсть. І лежать ті письменники в ямі й очікують. Тільки хто ж то й коли поїсть їх?"[1, Спр. 139, Арк.1].
     Інакше кажучи, поразка національно-визвольних змагань і фактична відсутність української держави призвели до апатії й розпачу українського письменства. Воно наче перебувало в алергії, очікуючи суспільно-політичних змін. На жаль, українські письменники не змогли "витримати" удар більшовицької перемоги, не почали новий раунд боротьби, а зайняли очікувальну позицію. Така позиція, вочевидь, шкодила як українській літературі, так і українському національно-визвольному рухові, українській справі взагалі.
     У подальших строках Микола Федорович наповнює цю формулу конкретним персональним змістом, що виглядає цілком логічним і закономірним – адже українське письменство є сукупність, співтовариство українських письменників. "Поглянеш туди, в ту яму, – наголошує автор, – й побачиш: Алчевську, Гринченкову М.М., Винниченка, Васильченка, Білоусенка О., Вороного, Жука М., Капельгородського, Левицького М., Старицьку-Черняхівську, Мордовця, Самійленка, Хоткевича, Яновського, Лепського..."[1, Спр.138, Арк.1].
     Показово, що до цього кола власне письменників Микола Федорович додає ще десяток власне громадсько-політичних діячів. Так, він вважає письменником і М.Грушевського, що з формальної точки зору можна пояснити його фундаментальною "Історією української літератури", рядом оповідань і публіцистикою. Проте, на нашу думку, М.Чернявський цілком логічно не виділяв письменників з широкого кола передової української інтелігенції, борців за українську справу. Саме це дозволяє розглянути листи М.Чернявського до С.Єфремова 1925р. як джерело вивчення суспільно-політичних настроїв української інтелігенції, зокрема херсонської.
     Іще два зауваження щодо оцінки об'єктивності і характеру листів. Передусім впадає в око повага херсонця до київського академіка, що іноді переходить межу пристойності. Це природно з огляду на різний соціальний статус кореспондентів, вікову різницю, традиційну провінційність Херсона щодо Києва і, нарешті, прохальну позицію М.Чернявського з приводу призначення персональної наукової пенсії А.М.Грабенку.
     Проте, не слід перебільшувати цю повагу і бажання догодити авторитетному літературознавцю, загальновизнаному лідеру українського руху і впливовому чиновнику. Йдеться про шанобливе ставлення М.Чернявського до М.С.Грушевського, його діяльності пісня повернення Михайла Сергійовича у 1924р. в Україну. Нагадаємо, що більш ніж критичне ставлення С.О.Єфремова до М.С. Грушевського як політика з часів УНР є загальновідомим, причому у 1925р. ці непрості стосунки ускладнилися боротьбою в середині ВУАН, ставленням до політики більшовиків і т.п. [Див.:3]. Очевидно, що така чесна оцінка херсонським письменником діяльності М.С.Грушевського в листах до його недоброзичливця, суперника і до певної міри ворога свідчить на користь дописувача. Хоча не слід відкидати версію й про те, що відірваний від київського академічного життя М.Ф.Чернявський просто не знав про ці нюанси стосунків двох корифеїв українства.
     Та повернемося власне до листа. "Різниця ця, – пояснює свою оцінку становища окремих українських письменників на середину 1920-х років Микола Федорович, – тільки та, що одні в ямі глибше, другі – наверху. Ті потерпіли більше, ті – менше. Дехто зовсім може перетлів, а хто тільки трохи ошпарився"[1, Спр.138, Арк.ізв.].
     Проте, українська інтелігенція, принаймні краща її частина, не збиралась миритися з радянськими реаліями і чекати, склавши руки, нового піднесення українсько-національно-визвольних змагань. "Час українському письменству, – підкреслює з молодецьким запалом літній письменник, – виходити на свою жизнь, причому з "Червоних шляхів", "Нових Громадянських Всесвітів" діла не буде" [1, Спр.138, Арк.ізв.]. Це означає, що радянські суспільно-політичні та літературні журнали не надихали письменника. Ця заява чітко і недвозначно свідчить про опозиційність М.Ф.Чернявського радянській владі, про його готовність включитися до українського руху.
     Окреслив Микола Федорович і своє розуміння шляхів піднесення українського письменства та українського руху. "Треба знову утворювати Всеукраїнський] літер[атурно] – наук[овий] орган в Києві на чолі з Груш[евським]. З Херсона мені не видно всіх перспектив: як зібрати гроші [у] старий наш спосіб. В кожному культурному центрі на перефірії розподілити серед людей з допомогою своїх агентів передплату на видання" [1, Спр.138, Арк.ізв.]. Про низький матеріальний рівень радянської інтелігенції свідчить той факт, що 10 крб. для передплати часопису були для М.Ф.Чернявського значною сумою. Пригадаємо, що персональна наукова пенсія А.М.Грабенка дорівнювала 18 крб.
     Далі в листі йдеться про високу оцінку відновленого М.С.Грушевським часопису "Україна", який є "віддушиною" в морі радянських часописів, запрошення С.О.Єфремова до Херсона, подяка за надіслану книжку про [І.С.] Левицького.
     Напрочуд цікавою та інформаційно насиченою є характеристика Чернявським власної літературної праці. Так, на початку 1920-х років у нього було "скільки дум та надій... скільки книжок думалось видати" [1, Спр.138, Арк.ізв.]. Проте, цим мріям і надіям збутися не судилось, він нічого не писав і не публікував. "Сиджу нерухомо, мов кам'яна баба на могилі й німий", – так досить самокритично письменник оцінює свій стан. хоча Миколу Федоровича порадувала згадка про його ювілей у "Червоному шляху", але вона справила враження "кам'янця, кинутого в глибокий темний колодязь" [1, Спр.138, Арк.ізв.]. Інакше кажучи, настрої і стан Миколи Федоровича ("глибокий темний колодязь") практично нічим не відрізнялися від становища решти українських письменників, які перебували у "величезній ямі".
     Підсумовуючи викладене, наголосимо, що листування М.Ф.Чернявського з С.О.Єфре-мовим є цінним джерелом з історії нашого краю. Йдеться про стан, суспільні настрої і діяльність херсонської української інтеліген-ції, передусім М.Чернявського. Поза всякий сумнів, листування є важливим джерелом вивчення життєвого і творчого шляху відомого херсонського письменника Миколи Федоровича Чернявського.
     Чимало додає листування і до наших уявлень та знань про С.О.Єфремова, його життєві та наукові принципи, зв'язки з провінційною українською інтелігенцією в 1920-х роки. Очевидно, що серед його херсонських знайомих переважали опозиційно налаштовані до політики радянської влади.
     Природно, що листування слід використовувати у комплексі з іншими джерелами, що у геометричній прогресії збільшує інформаційний потенціал листування. Нарешті, варто продовжити вивчення листування фахівцями-дослідниками різних гуманітарних дисциплін.
    
    
    
_______________________
    
1. Інститут архівознавства Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського. Ф.257. Колекція документів вчених України, репресованих у 30-40-х та 50-х рр. XX ст. 1913-1956, 1990рр. Оп.5. Єфремов Сергій.Спр.137-139.
2. Водотика С.Г. Академік Михайло Єлисейович Слабченко. Нарис життя і творчості. - К. – Херсон, 1998;
3. Савенок Л.А. Український історик-архівіст В.Ф.Романовський // 150-річчя Київської Археографічної комісії. – К., 1996.-С.210-225 тощо.
4. Єфремов С.О. Щоденники, 1923-1929. - К., 1997.
5. Пристайко В.І., Шаповал   Ю.І. "Спілка   визволення України": невідомі документи і факти. Науково-документальне видання. – К., 1995.




 

На нових землях (документи державного архіву області про переселення на Херсонщину в 1944-1950 рр.) Біля витоків Херсонського краєзнавства – члени Одеського товариства історії старожитностей