Біля витоків Херсонського краєзнавства – члени Одеського товариства історії старожитностей




Катерина Чорна

завідувач відділу історії краю до 1917р. Херсонського обласного краєзнавчого музею

Створення 25 березня 1839 року Одеського Товариства історії та старожитностей (далі - OTIC) стало подією виняткового значення для науки, культури, громадського життя всієї Росії. Товариство поставило за основну мету розповсюдження історичних й археологічних відомостей про Південну Росію. Для її досягнення до складу OTIC залучалися вчені й любителі давнини, дослідники й меценати. Товариство об'єднало людей, які щиро вірили у те, що знання своєї батьківщини є моральним обов'язком кожного освіченого громадянина. Серед таких було й чимало херсонців. Саме вони, члени OTIC, стояли біля витоків краєзнавства на Херсонщині.

Ступінь зацікавленості пам'ятками історії й давнини Херсонського краю продемонстрували вже перші випуски друкованого видання OTIC - «Записки Одесского Общества истории и древностей» (далі - «ЗООИД»), Так, член-кореспондент Російської Академії Наук, дійсний член OTIC, член комісії з вивчення давньогрецьких пам'яток Григорій Іванович Спаський за результатами експедицій Причорноморським краєм надав повідомлення «Днепровские курганы» (ЗООИД. Т.1. - Одесса, 1844. - С.593), «Геническ и Арабатская стрелка» (ЗООИД. Т.2. - Одеса, 1848-1850. - С.272). Вчитель Херсонської губернської гімназії Григорій Петрович Пеліно надіслав замітку про своєрідну історичну й природну пам'ятку Херсона -«Абрикосовое дерево, посаженное

императрицею Екатериною II» (ЗООИД. T.l. -С.608). Штатний наглядач Перекопського повітового училища, кореспондент OTIC С. П. Шевелєв зробив допис «О некоторых городках и курганах в Днепровском уезде», відзначивши таку археологічну пам'ятку краю, як скіфський

© К Чорна. 2006

БІЛЯ ВИТОКІВ ХЕРСОНСЬКОГО КРАЄЗНАВСТВА -ЧЛЕНИ ОДЕСЬКОГО ТОВАРИСТВА ІСТОРІЇ СТАРОЖИТНОСТЕЙ (1839-1889)

царський курган Огуз під Сірогозами (ЗООИД. T.l. - С.331). Дописувач П. Дуброва в статті «Город Алешки» (ЗООИД. Т.З. - Одесса, 1853. -С.217) надав інформацію про історичне минуле й пам'ятки цього старовинного повітового центру Таврійської губернії. З-під пера члена-кореспондента OTIC, голови Херсонської губернської казенної палати, колежського радника Івана Степановича Андреєвського вийшла стаття «О месте погребения князя Потёмкина» (ЗООИД. Т.5. - Одесса, 1863. -С. 1006). Згодом кількість кореспонденцій трохи зменшилася, натомість, окреслилася група херсонських авторів, які постійно співпрацювали з OTIC, стали його дійсними членами, відомими дослідниками історії краю.

Ляліков Филип Іларіонович -

освітянин, один з перших членів та співробітників OTIC.

Вищу освіту отримав у Московському університеті. Протягом 1838-1845 років перебував на посаді директора училищ Херсонської губернії та директора Херсонської губернської гімназії (нині Херсонська школа-гімназія №20). У педагогічній та адміністративній діяльності виявив себе прихильником нової державної ідеї побудови російської освіти на духовних та ідейних принципах православ'я, самодержавства й народності

Від заснування OTIC Ф. І. Ляліков був його членом-кореспондентом, а на засіданні 28 березня 1846 року обраний дійсним членом Товариства. Оскільки одним з основних напрямків діяльності OTIC було визначено формування й вивчення джерельної бази для історії Новоросійського краю, надзвичайно актуальним став огляд архівів численних

установ. В Одесі Ляліков увійшов до складу комісії OTIC з опрацювання документів, призначених до Одеського історичного архіву. Він також очолював видавничий комітет OTIC, довгий час виконував обов'язки помічника секретаря Товариства.

Серед публікацій тому І «ЗООИД» -кореспондентське повідомлення Ф. І. Лялікова «Церковь Св. Великомученицы Екатерины в Херсонской крепости». (Одеса, 1844. - С.329). Разом з загальною характеристикою пам'ятки, автор докладно описав церковні цінності, передані до храму імператрицею Катериною II.

Обов'язки директора училищ Херсонської губернії передбачали відрядження, під час яких Ф. І. Ляліков мав нагоду збирати відомості про старожитності краю. Його особливу увагу привернула дерев'яна церква у заштатному місті Бериславі, про яку він також направив матеріали до тому І «ЗООИД». Повідомлення «Достопримечательности

Воскресенской церкви в г. Бериславе» вмістило історичну довідку про Воскресенську церкву (з 1882 р. - Введенська церква), збудовану в 1726 році у Переволочній на Полтавщині, де переправлялися через Дніпро українські козацькі полки, вирушаючи у переможний похід 1695 року на турецько-татарські фортеці. Майже через сто років за наказом Г. О. Потьомкіна церква була перевезена Дніпром до щойно заснованого на місці колишньої турецької фортеці Кизи-Кермен міста Берислава й освячена 29 вересня 1784 року. Серед пам'яток церкви автор відзначив різьблений іконостас мистецької роботи, старовинне Євангеліє, частки мощей Святих Печерських Чудотворців (Одеса, 1844.-С.606).

Як діяч освітянського відомства та член OTIC, Ляліков здійснив дослідження, за результатами яких у томі II «ЗООИД» опублікував нарис «Исторический и статистический взгляд на успехи умственного образования в Новороссийском крае» (Одеса, 1848-1850. -С.330).

Вертельяк Микола Павлович -

краєзнавець, дійсний член OTIC.

Відомий громадський діяч краю, у 50-х роках XIX ст. - предводитель дворянства Херсонського повіту. Спрямовував свої зусилля на розвиток освіти й культури, у 1851-1860 роках - почесний попечитель Херсонської губернської гімназії2.

З 1839 року був постійним кореспондентом OTIC, 22 квітня 1848 року із здобувачів обраний дійсним членом Товариства. Захоплювався краєзнавством, яке у той час називалося «отечествоведение». Для М.П.Вертельяка воно було батьківщино-знавством у повному сенсі цього слова: по батьківській лінії він походив з французької аристократичної родини, а по жіночій лінії належав до нащадків Петра Івановича Калнишевського (бл. 1690-1803) - останнього кошового отамана Запорозької (Нової) Січі (1765-1775). Поблизу місць, де на річці Кам'янці у 60-70-х роках XVIII ст. був розташований зимівник Калнишевського, знаходився і маєток Вертельяка - село Мелове Херсонського повіту (нині село Милове Бериславського району Херсонської області). Неподалік від маєтку, при впадінні Кам'янки у Дніпро, лежали руїни Кам'янської Січі, що завжди вабили своєю загадковістю. Козацьке родинне коріння, почуття причетності до української історії сформували у Миколи Павловича не тільки дослідницький інтерес, а й небайдуже, шанобливе ставлення до пам'яток історії.

У томі І «ЗООИД» особливу увагу читачів привернуло повідомлення

М.П.Вертельяка «Надгробия кошевых Гордеенки и Ерофеева» (Одесса, 1844. - С.607). Це був один з перших докладних описів пам'яток Кам'янської Січі, який згодом навів у своїй «Історії запорозьких козаків» Д. І. Яворницький: «Не более как 15 лет тому назад кладбище бывшей на реке Каменке Сечи Запорожской усеяно было крестами и надгробными памятниками с надписями; даже крепостные валы сохранили обшивку свою из тесаного камня. Теперь все это истреблено. На кладбище остается только четыре креста. Один из них вовсе без надписи, на другом стерлась она так, что ее нельзя разобрать; зато надписи двух остальных обогащают нас весьма важными сведениями относительно истории Запорожья: первая определяет год смерти кошевого атамана Кости Гордиенко, о котором в «Истории последнего Коша» г-на Скальковского сказано, что неизвестно, где он умер. Вторая дополняет список кошевых новым неизвестным именем Василия Ерофеева» 3.

Під рубрикою «Запорожская старина» у томі II «ЗООИД» було надруковане нове повідомлення М. П. Вертельяка: «Надписи,

находящиеся на могильных крестах и склепах» й «Надписи на домовых сволоках» (Одесса, 1848-1850. - С.823). Матеріали, зібрані, записані й замальовані автором у 1849 році, під час наукових екскурсій козацьким краєм, містять важливу інформацію для історії та етнографії сучасних Херсонської й Дніпропетровської областей.

Стаття Вертельяка «Священник И. Ковалевский» (ЗООИД. Т.6. - Одеса, 1867. -С.541) є публікацією двох рідкісних документів, що доповнювали картину подій російсько-турецької війни 1787-1791 років. Це були атестати священика Війська Вірних козаків (з 1788 року - Чорноморське козацьке військо) Іоана Ковалевського про його участь у боях козацької гребної флотилії з турецьким флотом на Дніпровсько-Бузькому лимані у червні 1788 року. Документи, підписані військовим суддею Антоном Головатим й кошовим отаманом Чорноморського Війська Захарієм Чепігою, М. П. Вертельяк передав у дар OTIC до зібрання старовинних історичних актів.

Протоієрей Серафимов Серафим Антонович - священик, історик церкви, перекладач, дійсний член OTIC.

Історія православної церкви на землях Причорномор'я, як важлива складова загальної історії краю, ніколи не залишалася поза увагою OTIC. Члени Товариства - вчені й аматори-краєзнавці, ретельно досліджували церковні пам'ятки. Але, безумовно, найціннішим до цієї галузі історії став внесок самих діячів церкви. Від архієреїв до простих сільських священиків -таким був список духовних осіб - авторів «ЗООИД». Серед них особливий творчий доробок належить протоієрею Серафиму Серафимову, життя й діяльність якого пов'язані з Херсоном.

С.А.Серафимов походив з родини священика села Старий Керменчик Катеринославської губернії. Навчався у духовному училищі й семінарії в Катеринославі. У 1837 році поступив до Київської духовної академії, по закінченні якої у 1841 році зі ступенем магістра був залишений при академії бакалавром грецької мови, а з 1843 року викладав також російську словесність.

У 1845 році архієпископ Херсонський і Таврійський Гавриіл, автор відомого «Повествования о Новороссийском крае», запросив Серафимова до Одеси на посаду

законовчителя в училищі при Архангело-Михайлівському жіночому монастирі, тоді ж його було висвячено у священика Покровської церкви. Протягом 1850-1860-х років вчений-богослов займав посаду професора грецької мови в Одеській семінарії, викладав Закон Божий в різних навчальних закладах. У 1850 році був призначений членом комітету для історико-статистичного опису церков Херсонської єпархії, напрацювання якого лягли в основу цілого ряду досліджень. Вже у томі II «ЗООИД» з'явилася публікація архієпископа Херсонського і Таврійського Гавриіла «Хронологико-историческое описание церквей епархии Херсонской и Таврической». (Одеса, 1848-1850. - С. 140). За вагомий внесок у збирання матеріалів для історії краю протоієрей Серафимов був відзначений державною нагородою й обраний дійсним членом OTIC4. Розвідки з історії християнських церков, особливо у Новоросійському краї, переклади давніх грецьких манускриптів з зібрання OTIC на довгі роки увійшли до кола наукових занять отця Серафима.

У 1870-1877 роках протоієрей С.Серафимов очолив Херсонське духовне училище. Глибока віра, різнобічні знання, любов до науки й збудований на цих чеснотах авторитет однієї з найвидатніших особистостей серед церковних діячів Півдня Росії, забезпечили йому повагу херсонців. У цей період він продовжував активно співпрацювати з OTIC. Писав для «ЗООИД», втім, більше матеріалів став подавати до редакції «Херсонських Епархиальных Ведомостей» (далі - «ХЕВ»), На сторінках цього періодичного видання було надруковано чимало статей С.А.Серафимова, які істотно доповнювали літопис Херсонського краю:

1). Евгений Булгарис, архиепископ Славянский и Херсонский // ХЕВ, 1863 г. -С.805.

2). Материалы для истории Херсонской епархии // ХЕВ, 1877. №16.

3). Несколько сведений об учреждении викариатства в Херсонской епархии в 1852 году // ХЕВ, 1878 г., №19; 1883 г., №3, 4.

4). Историческое описание Херсонского Успенского собора // ХЕВ, 1881 г.

Чирков Авксентій Павлович -

військовий топограф, краєзнавець, дійсний член Херсонського губернського статистичного

комітету, дійсний член OTIC.

У 1889 році виповнилося 50 років від заснування OTIC. Серед найважливіших здобутків багатогранної діяльності Товариства у ювілейному звіті було відзначено труди херсонця А. П. Чиркова.

Військову освіту А.П.Чирков отримав в Училищі топографів при Генеральному штабі російської армії у Санкт-Петербурзі й став одним з тих офіцерів, які у першій половині XIX ст. працювали над створенням вітчизняної картографії. Мав 35-річний досвід військово-педагогічної діяльності, й після виходу у відставку в чині підполковника Корпусу військових топографів не полишав педагогічної роботи. До 1867 року був інспектором землеміро-таксаторських класів, відкритих у 1861 році управлінням Межового корпусу при Херсонській губернській гімназії, викладав математику, топографію, таксацію,

топографічну й межову зйомку, складання й креслення карт і планів. За успішну діяльність мав державні нагороди5. У листопаді 1872 року затверджений на посаді молодшого викладача Херсонських морехідних класів 2-го розряду. Був учителем арифметики, географії, російської мови6.

Поява досліджень А.П.Чиркова, що мали краєзнавчий характер, стала результатом його діяльності з 1863 року в якості дійсного члена Херсонського губернського статистичного комітету (далі - ХГСК). За положенням, до обов'язків статистичних комітетів входило не тільки ведення загальної адміністративної статистики. При складанні описів губерній вони повинні були відзначати й докладно описувати особливості місцевої топографії, історії, промисловості, сільського господарства та інші. Зразковою у цьому відношенні була праця історика, економіста й етнографа, дійсного члена OTIC й почесного члена ХГСК Аполлона Олександровича Скальковського «Опыт статистического описания Новороссийского края» (Часть 1. - Одесса, 1850. Часть II. -Одесса, 1853). У 1863 році у Санкт-Петербурзі вийшла книга «Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами Генерального штаба. Херсонская губерния», упорядником якої був дійсний член ХГСК Олександр Оттович Шмідт. До збирання матеріалів для цієї праці долучився й А. П. Чирков.

Вже у першому виданні «Труды

Херсонского губернского статистического комитета. Книга первая». (Херсон, 1863) з'явилися два історичні нариси дійсного члена ХГСК, вчителя історії Херсонської гімназії Олександра Федоровича Смирнова: «Джон Говард» (С.245-257) та «Краткий очерк деятельности князя Григория Александровича Потемкина» (С.258-284). Наступного року вийшла перша книга з серії довідкових видань ХГСК «Памятная книжка Херсонской губернии на 1864 год». (Херсон, 1864), у якій було вміщено «Краткий исторический очерк Херсона» А. П. Чиркова. (Приложение. - C.l-17). Це одна з перших узагальнюючих праць з історії Херсона для широкого кола читачів.

У вказаній «Пам'ятній книжці» Чирков представлений дійсним членом OTIC. Включений до складу Товариства як фахівець з топографії та знавець історії й старожитностей краю, він з відповідальністю поставився до своїх завдань. В результаті експедицій 1864-1872 років, що споряджалися й фінансувалися ХГСК, Херсонським губернським земством, OTIC, була здійснена величезна за обсягом робота з топографічної зйомки краю, у 1868-1870 роках описані Херсонський, Слисаветградський й частина Одеського повіту. А. П. Чирков зняв, накреслив й передав у 1872 році до OTIC топографічний атлас течії Дніпра на 22 таблицях, план Дніпровських порогів на 11 таблицях (1864), топографічний план Миколаївського Самарського монастиря (1865). Ним також була складена спеціальна карта північно-західної частини Чорного моря й ріки Дніпра у межах Новоросійського краю, карта гирл Південного Бугу й Дніпра7. На замовлення OTIC А. П. Чирков у середині 60-х років здійснив топографічну зйомку планів стародавніх городищ по берегах Низового Дніпра, чим було започатковано дослідження археологічних пам'яток Херсонщини8.

За кількістю й обсягом публікацій А.П.Чирков був одним з найактивніших авторів «ЗООИД». Його статті й повідомлення стосовно херсонських пам'яток, відзначаються точністю й інформаційною насиченістю:

1). Краткий очерк городищ, находящихся при Днепре и его лимане // ЗООИД. Т. 6. - Одесса, 1867. - С. 546-550.

2). Надписи, находящиеся в Новороссийском крае // ЗООИД. Т. 9. - Одесса, 1875.-С. 343.

3). Село Белозерка и Белозерские

надписи // ЗООИД. Т. 12. - Одесса, 1881. - С. 464-465.

4). Топографическое описание Корсунского монастыря, находящегося в Днепровском уезде Таврической губернии, на левом берегу Днепра // ЗООИД. Т. 12. - С. 466.

5). Описание строений в бывших: Херсонской крепости и адмиралтействе, при состоянии их с 1808 по 1825 год, к топографическим планам оных // ЗООИД. Т. 12. -С. 477-481.

У 1872 році Чирков передав для музею OTIC історичні предмета, зібрані ним під час експедицій по Херсонській, Катеринославській, Таврійській губерніях: 5 кам'яних знарядь, молотів, стрілок, 350 бронзових стріл, 2 запорозькі списи, чавунні ядра й картеч, 2 золоті каблучки, старовинні мідні шийні хрести, сотні давньогрецьких, римських, візантійських та інших давніх монет9.

Бурачков Платон Йосипович -

археолог, нумізмат, колекціонер, почесний член OTIC.

Народився у 1815 році в сім'ї дворян Таврійської губернії. Навчався у Сімферопольській гімназії, Харківському університеті. Отримавши вищу освіту, поступив на службу до канцелярії Таврійського губернатора, займав посаду чиновника з особливих доручень. Після реформ 1860-х років та введення у Новоросійському краї нових судових установ, був обраний почесним мировим суддею й головою Дніпровського з'їзду мирових суддів 10.

Завершив службу у 1870 році у чині надвірного радника. Вийшовши у відставку, оселився в Херсоні й цілком присвятив себе давньому захопленню - археології й стародавній історії, вивченню й колекціонуванню античних монет. Можливо, вирішальне значення у формуванні інтересів цієї непересічної особистості відіграв той факт, що родині Бурачкових належало село Іванівка Дніпровського повіту (нині Голопристанського району Херсонської області), поряд з яким на березі чорноморської затоки знаходиться відома пам'ятка античної доби - давньогрецьке Ягорлицьке поселення. Звідти походили перші старожитності, зібрані допитливим краєзнавцем. Пізніше до них приєдналися знахідки з Ольвії, Пантикапея, інших давньогрецьких міст Північного Причорномор'я, наукове

дослідження яких тільки-но починалося. За сорок років колекція П.Й.Бурачкова перетворилася на одне з кращих у Росії приватних зібрань античного мистецтва, нумізматики та епіграфіки.

Згодом Платон Йосипович передав усе своє надбання музеям та бібліотекам. У 1883 році Московський Імператорський історичний музей (нині Державний Історичний музей, м. Москва) придбав у нього за 20 тисяч карбованців античну колекцію, яка налічувала 1430 предметів: монети (близько 800 екземплярів), вироби з золота, теракоти, розписні вази, фрагменти статуй, державні декрети Ольвії на мармурових стелах та інші раритети. Того ж року колекція була виставлена в античних залах музею. Вона і сьогодні вважається золотим фондом археологічного зібрання ДІМ11.

Значну частину колекції Бурачков подарував OTIC, а свою наукову бібліотеку, яка складалася з понад 4 тисяч книг з археології, історії та історичної географії, передав Одеській міській публічній бібліотеці. На знак подяки OTIC вшанувало П.Й.Бурачкова обранням до почесних членів Товариства.

Невтомний збирач старовини не обмежувався лише колекціонуванням. Давнина Причорноморського краю стала темою його наукових досліджень. Як дійсний і почесний член OTIC, дійсний член більшості Археологічних товариств Росії, П.Й.Бурачков протягом 1870-1880-х років публікував численні статті на сторінках їх друкованих видань:

1). О местоположении древнего Керкинита и монетах, ему принадлежащих // ЗООИД. Т. 9. - Одесса, 1875. - С. 1.

2). О памятниках с руническими надписями, находящихся на Юге России // ЗООИД. Т. 9.-Одесса, 1875.-С. 191.

3). Опыт исследования о куманах, или половцах // ЗООИД. Т. 10. - Одесса, 1877. - С. 111.

4). Опыт соглашения открытой в Херсонесе надписи с природою местности и сохранившимися у древних писателей сведениями, относящимися ко времени войн Диофанта, полководца Митридата, со скифами // ЗООИД. Т. 12. - Одесса, 1881.

5). Заметки по древней географии Новороссийского края. (Известия Императорского Географического общества. Т.

11. - Москва, 1875. - Вып. 3-5-й)

6). Греко-скифский мир на берегах Понта // Журнал Министерства народного просвещения. - Москва, 1876. - № 12.

7). Заметки по исторической географии южнорусских степей // Журнал «Киевская старина», 1886, кн. 4.

8). Объяснение к археологической карте Новороссийских губерний и Крыма. Древности // Труды Императорского Московского археологического общества. Т. 12, вып. 1-й.

У 1894 році в Одесі було видано фундаментальну працю П.Й.Бурачкова «Общий каталог монет, принадлежащих эллинским колониям, существовавшим в древности на северном берегу Черного моря, в пределах нынешней Южной России». Книга стала помітним явищем у світовій нумізматиці кінця XIX ст. й донині не втратила свого значення.

П.Й.Бурачков помер 13 жовтня 1894 року, похований на міському кладовищі Херсона.

OTIC врятувало від знищення, захистило й зберегло чимало історичних пам'яток.

Визначними у пам'яткоохоронній справі є заслуги Миколи Никифоровича Мурзакевича (1806-1883) - українського історика, археолога, громадського діяча. Він був професором Рішельєвського ліцею в Одесі, брав участь у створенні OTIC; з 1839 р. - секретар, з 1875 р. - віце-президент Товариства.

М. Н. Мурзакевич відвідував Херсон у

справах OTIC й присвятив йому велику частку своїх трудів. Зокрема, у квітні 1873 р. він оглянув колишню Херсонську фортецю й переконався у поганому стані могил загиблих героїв російсько-турецької війни 1787-1791 pp. поруч з Катерининським собором. У своєму повідомленні з цього приводу зазначив: «... Общество, предположившее себе по уставу сохранять то, что составляет

достопримечательность в крае и славу сынов Отечества, не умедлит употребить зависящие от него меры к исправлению и поддержке указанных надгробий в прежнем виде, а также о положении доски над могилою князя Потёмкина»12. За поданням OTIC у серпні 1874 року було проведене дослідження поховання князя Г. О. Потьомкіна-Таврійського у Катерининському соборі, й до 100-річного ювілею Херсона, у 1877 р. над могилою засновника міста встановили мармурову плиту з бронзовим гербом13. Відреставровані були й кам'яні надгробки XVIII століття.

За перші п'ять десятиліть існування Імператорське Одеське Товариство історії та старожитностей суттєво поглибило знання про південні землі сучасної України, стимулювало інтерес суспільства до історичних й археологічних досліджень, зібрало значний науковий матеріал для майбутнього розвитку науки. Воно створило, організувало й довгі роки підтримувало регіональну історичну науку та краєзнавство.

1. Историческая записка о Херсонской гимназии.

(1815-1872).-Одесса, 1873. - С. 14-15.

2. Там само. - С. 13.

3. Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків. Том

I. - Київ: «Наукова думка», 1990. - С. 138.

4. Протоиерей Серафим Антонович Серафимов: Некролог // ЗООИД. Т. 14. - Одесса, 1886. - С. 804-806.

5. Державний архів Херсонської області, ф. 212, оп.

1, спр. 1, арк. 9. Заява підполковника А.Чиркова до комітету з відкриття Херсонських морехідних класів 2-го розряду. 26 жовтня 1872 р.

6. Там само. - Арк. 31.

7. Юргевич В. Н. Исторический очерк пятидесятилетия Императорского Одеського Общества истории и древностей. 1839-1889. -Одесса, 1889. - С. 62.

8. Ратнер И. Д., Косткж Л. И. Древности Херсонщины. - Симферополь, 1989. - С. 4-5.

9. Отчёт Императорского Одесского Общества истории и древностей. С 14 ноября 1871 по 14 ноября 1872 года. - Одесса, 1873. - С. 11, 15.

10. Яковлев В. А. Бурачков Платон Осипович: Некролог // ЗООИД. Т. 18. - Раздел IV. - Одесса, 1895.-С. 16-17.

11. Полунина Н. М. Дарители, меценаты, покровители Российского Исторического музея. -Москва, 1998.-С. 15-16.

12. Мурзакевич Н. Н. Донесение о надгробных памятниках Херсонской крепостной церкви // ЗООИД. Т. 9. - Одесса, 1875. - С. 394.

13. Дяченко С. А. Екатерининский собор в Херсоне. -Херсон, 2002.-С. 61.




 

Листування М.Ф.Чернявського з С.О. Єфремовим Похід за правдою ціною життя: міщани проти Херсонської міської влади в кінці ХVІІІ ст.