Гамбургський рахунок Віктора Шкловського




"Пройдут и белые, и красные, и другие многие,

не имеющие цвета, и еще будут стрелять, и

все пройдет, а Забалка останется "

В. Шкловский

 

''Звезды останутся и тогда, когда и тени наших

тел и дел не останется на земле"  

М.Булгаков

 

Біографія Віктора Шкловського (1893-1984) була неординарною із самого початку: першу свою наукову доповідь "Місце футуризму в історії мови" студент-філолог Віктор Шкловський прочитав у кафе "Бродяча собака" о першій годині опівночі. Його доповідь сучасник Б.Эйхенбаум (вчений-літературознавець) назвав промовою божевільного. Це сталося в 1913 році. В 1914 - Віктор Шкловський був на війні; в 1917 - брав участь у лютневій революції (вивів броньовий дивізіон на вулиці Петрограда); потім став емісаром тимчасового уряду (підняв в атаку переляканий батальйон силою особистого прикладу); був пов'язаний з есерами; у 1918 у Києві вивів, але вже з ладу, бронетанковий дивізіон, в наслідок чого гарнізон, вірний Скоропадському, виявився приреченим на поразку (цей випадок зафіксував М.Булгаков у романі "Біла гвардія"); у 1921 році - втік від чекістів по льоду Фінської затоки; у 1923 році - написав лист у ВЦВК із проханням дозволити повернутися на батьківщину; у 20-ті роки працював у Москві літературним критиком.

У 1984 році Віктор Шкловський напише: "Я багато блукав, бачив вітрила різних кольорів, бачив берега і льоди; зробив багато кіл у тумані". Це дійсно так. Його не минула чаша радянського інтелігента: - внутрішня прірва, коли роздвоєння особистості стало засобом виживання. Одна сфера думок так і залишилася "формальною" - за назвою того нового наукового методу дослідження літератури, що, напевно, і дозволив Віктору Шкловському зберегти свій неповторний уривчастий стиль наукових статей і монографій до кінця життя. Друга сфера думок стала ''неформальною", тобто ідеологічною, що знайшло відбиток у його журналістиці 30-40-х років.

Але при цій роздвоєності Шкловський явив приклад чесності із собою і безпощадного самоаналізу. У 1923 році: "Прости меня, Велимир Хлебников, за то, что я греюсь у огня чужих редакций. За то, что я издаю свою, а не твою книжку"; у 1926 році: "Нет у меня времени для книги... Случайная жизнь. Испорченная, может быть. Нет сил сопротивляться, и, может быть, не нужно. Может быть, время право. Оно обрабатывало меня по-своему"; у 1930 році: "Мне и моей совести тревожно".

I як слабке самовиправдання звучать його слова: "Никому еще не удавалось пройти невредимым через время". У 1951 році під час похорон так і не визнаного при житті геніального письменника Андрія Платонова інший письменник побачив: "Плакал - над собой - Виктор Шкловский, морща голое обезьянье личико " (із щоденників Юрія Нагибіна).

Причина цих сліз - не тільки в особистих помилках "искусства как поведения " (назва головної книги М.Пришвіна), а й в історії вітчизняної культури.

Але спочатку в житті Шкловського був ОПОЯЗ, без якого реальні події не сопрягались би з філологічними пристрастями автора настільки тісно. У 1914 році вийшла у світ брошура Шкловського "Відродження слова". Вона стала першою теоретичною платформою, відліком часу російського формалізму. У 1916-1917 роках побачили світ перші "Збірники по теорії поетичної мови". З 1919-го року з'явилася і назва ОПОЯЗ. Так стала називатись група молодих, філологів, що збиралися на квартирі в голодному Петрограді і досліджували формальний метод.

Вони створили у літературознавстві "теорію остранения", висунули тезу "мистецтво як прийом", поставили проблему літературної еволюції, вивчали зміст і форму як "матеріал і прийом", довели ідею рівноправності тематичних і стильових моментів у творі. Саме ці положення в майбутньому розвивалися європейською гуманітарною наукою, яскравими прикладами чому стали Празький лінгвістичний кружок Романа Якобсона, структуралізм і тартуська літературознавча школа Ю.Лотмана.

"Чистое содержание все отодвигается, и мы остаемся на уровне нашего ведения" - писав відомий російський філософ Г.Шпет у 20-е роки. Формальний метод просунув наше «ведення» - розуміння змісту літератури далеко вперед, тому що і сам виник не на порожньому місці, а йшов коренями в історичну поетику, був приготовлений маніфестами і літературною практикою футуристів, продовжував слідом за символістами шукати відповіді на нерозв'язні питання.

Традиція життєтворчості в російській літературі завжди була надзвичайно сильна: "Мистецтво це мистецтво жити", - так висловив цю традицію символіст Андрій Білий на початку сторіччя. Віктора Шкловського теж цікавило не тільки "мистецтво як прийом", але і житія як мистецтво: перетворення факту побуту в літературний факт, випадку біографії в літературний матеріал. Участь в історії для Шкловського - філолога й автора формального методу - перетворювалося в "семантику" і "тематичний момент".

Ідея життєтворчості символістів - футуристів - формалістів в історії культури XX сторіччя перетворилася в ідею міфотворчості і стала основою самосвідомості європейського мистецтва. Формальний метод Шкловського і його соратників органічно випередив гуманітарну науку 20-х років і наступних десятиліть: ньюкритицизм, екзистенціалізм, аналітична психологія, структуралізм, ритуально-міфологічна школа звернулися до вивчення "органічної форми" мистецтва.

В уривках із "Сентиментальної подорожі" Шкловського, які публікуються, ми можемо спостерігати мистецтво як прийом перетворення життя в мистецтво. По-перше, це опис реальних подій і фактів біографії автора. По-друге, це продовження багатовікової літературної традиції жанру подорожі і, зокрема, книги англійського письменника ХVIII сторіччя Лоренса Стерна "Сентиментальна подорож". В опису своєї реальної подорожі Стерн передавав те, що він шукав: не нові країни і події, а почуття та їхні прояви у різних людях. Тому і назва - сентиментальна подорож - визначила цілий напрямок у літературі, новий творчий метод: сентименталізм. Стиль Стерна органічно з'єднав чутливість і глузування, вільний політ думки і проникнення в таємні задуми душі, увагу до дрібниць і ліричні відступи. Все це ми знайдемо й у розповіді Шкловського 1923 року. І одночасно перед нами неоціненний історичний документ: Віктор Шкловський не тільки запам'ятав себе і свої "подорожі" у революції, він зберіг час. За п'ять революційних років Шкловський брав участь у революційних подіях у Петрограді, Галичини, Персії, Саратові, Києві, знову в Петрограді, у Нижній Наддніпрянщині, декілька разів пройшовши Росію, що була охоплена війною. Він не тільки бачив, він робив революцію, намагався змінити світ, і одночасно, запам'ятати незворотні зміни. "Сентиментальні подорожі" дозволили і нам стати учасниками тієї далекої війни. Спостереження Шкловського художньо повни і нещадно глузливі, а факти, що приводяться в книзі, точні й безцінні для літописців революції.

Канва подій двадцятого року в Херсоні достатньо відома: встановлення Радянської влади, наступ Врангеля, Каховський плацдарм... Суха хроніка у спогадах Шкловського обростає подробицями і наповняється життям. Ми дізнаємося, як і чим жив Херсон, Одними з героїв розповіді Шкловського стали есери і меншовики, відомі нам по недавніх історичних дослідженнях, творам художньої літератури, театру і кіно, як винятково "дрібні біси" і "падшие ангели" революції. Але вони не тільки були (так автограф голови Херсонського комітету есерів Миткевича, що випадково зберігся в документах херсонського архіву, перетворився для нас в образ енергійного, відданого - живого - революціонера), вони теж боролися проти Врангеля, але програли в політичних інтригах "ухватливым парням", як охарактеризував комуністів Віктор Шкловський. Як програла, напевно, уся колишня величезна країна.

Віктор Шкловський в усіх своїх книгах пише про себе - і є про що, "Сентиментальна подорож" - це про себе в революції, громадянській війні, в історії.

У передсмертному своєму інтерв'ю, у віці 92-х років, він говорив: "Смотрю на звезды, они обновлены для меня долгим к ним невниманием".

У 1923-м році, коли писав "Сентиментальну подорож", Шкловський ще не знав, що його відношення до революції було "неправильним" (як йому пришилося признаватися в 1940-ом), тому він сміло говорив про зірки, проявляючи до вічності найпильнішу увагу всупереч непідходящому минущому часу.

© БАХМАТОВА Галина Миколаївна - кандидат філологічних наук, викладач Херсонського педагогічного університета




 

У Херсоні (підготовка тексту Л. Г. Голомб, примітки Д. В. Бєлий) Сентиментальное путешествие (підготовка тексту примітки Д.В.Бєлий)