Органи міського самоврядування в період революції




Однією з найважливіших форм, що сприяли адміністративній децентралізації, були органи міського самоврядування. Саме їх існування закладало початок поділу влади у державі, що було запорукою подальшого конституювання громадянського суспільства. Органи міського самоврядування не тільки вирішували господарські проблеми, але й виховували кадри, які складали базу нової форми влади, здатну замінити старі владні структури у державі. Але самодержавство, розпочавши реформи, в силу об'єктивних та суб'єктивних причин почало у 90-х роках відхід від цього курсу. Тим самим воно демонструвало свою слабкість і нерозуміння тих процесів, що відбувалися в Росії. Не відмінивши систему міського самоврядування по суті, держава урізувала його самостійність, звужувала коло господарських питань, посилювала нагляд за його діяльністю. Якби протягом чверті століття царизм не воював із земським і міським самоврядуванням, яке ним же було запроваджено, то, можливо, в Росії встановився б конституційний лад без революційних потрясінь.

На думку деяких дослідників,саме реформи викликали революційні зрушення у країні (1). Ми ж вважаємо, що навпаки, саме незавершеність радикального реформування економічної та соціально-політичної системи Росії призвела до революційних вибухів початку XX ст. Відсутність правової завершеності питання власності різної за формою (приватна для селян, муніципальна для міст), обмеженість громадянських свобод, постійні контрреформи (і все це за умов гострої аграрної кризи) наростання соціального невдоволення повинно було викликати революції 1905 та 1917 рр.

Конституція, яка була дарована суспільству під час першої революції, не могла вже слугувати основою співробітництва між владою і суспільством, бо останнє вже вступило у спілку з революційними партіями. Саме в цьому В. Леонтович вбачав трагедію народження конституційного ладу Росії (2). Система міського самоврядування, що була досить молодою структурою, одночасно виступала базовою у процесі конституювання громадянського суспільства того часу (3). Цей досить молодий інститут міської о самоврядування зазнав певного тиску і змін в умовах революційних зрушень, що стали неминучими у результаті незавершеності реформаційних процесів та невирішеності найважливіших проблем.

Жовтневий переворот, подальша розбудова української державності Центральною Радою, початок громадянської війни, загострення україно-російських відносин внесли елементи дестабілізації у діяльність органів міського самоврядування на Півдні України. 27-30 листопада 1917 р. відбувся з'їзд земельних комітетів Херсонської губернії, за рішенням якого всі землі, води, ліси, плавні переходили до відома і розпорядження цих установ. Це рішення вилучало з міської власності одну з найприбутковіших господарських ланок. У Херсоні наприкінці 1917 - на початку 1918 рр. навколо ставків, озер і проток, якими володіло місто, виникла конфліктна ситуація. Намагаючись позбутися засилля приватного капіталу, представники якого, орендуючи міські водні угіддя, отримували надприбутки, перездаючи їх товариствам і артілям рибалок, останні виступили з ініціативою укладення угода на користування ними з губернською земельною управою, спираючись на рішення з'їзду земельних комітетів. Тільки зі зміною влади міській управі вдалося отримати підтвердження від уряду гетьмана П.Скоропадського на свої права володіти землями та водними угіддями, що їм раніше належали (4). Нестала ситуація, зміни влади, правовий нігілізм, експерементування з формами власності ставили під загрозу зникнення однієї із важливих форм муніципальної власності, протиставляючи інтереси різних колективів і приватного капіталу.

Набуло значної актуальності для Півдня національне питання. Так, Одеська дума спеціально винесла його на обговорення у грудні 1917 р. У ході цього обговорення було визнано, що національне питання повинно вирішуватися на основі принципу широкого національного самовизначення, визнаного усією революційною демократією. Щодо питання державності, то гласні від фракції "Народної свободи" і "Народних соціалістів" висловлювали побоювання, щоб бажання утворення своєї держави в Україні не виявилося б бажанням володарювання над іншими народами (5). Така позиція міського населення Одеси визначалася позицією селянства Херсонської губернії, яке у світлі рішень ІІІ Універсалу на губернському з'їзді представників волостей, повітів, земств, земельних комітетів, рад і міських управ 2 грудня 1917 р. вирішило більшістю голосів (450 при 30, що утрималися) вважати губернію невіддільною частиною УНР.

Перед Одеською думою гостро постало і мовне питання, що зумовлювалося, і особливо у містах, великою часткою російського та російськомовного населення. У жовтні 1918р. Одеська дума висунула положення, що українська та російська мови повинні мати статус державних, мотивуючи це великим значенням російської мови для України, особливо для міського населення. Вони вважали, що мови інших народів, які населяють Україну, повинні бути рівноправними. Наголошувалося, що остаточне вирішення мовного та національного питання повинно вирішуватися демократичним шляхом на Українських Установчих Зборах (7).

Протягом 70-80-х рр. XIX ст виступи чи заяви політичного характеру, які лунали в думах, були поодинокими. В історії міського самоврядування тільки декілька політичних виступів можуть розглядатися як вторгнення міських дум у сферу політики, у подальшому протест дум виявлявся у повторному обранні посадових осіб громадського управління, які не були затверджені урядом, та демонстративному зриві виборів (8). З початком революції 1905-1907 рр. та змінами в політичній системі імперії активність діячів міського управління певною мірою зросла, що було виявом піднесення їх громадської самосвідомості. Після лютневої революції 1917 р. сама постановка таких важливих політичних питань, як національне, питання державотворення, мовне, свідчить про зростання свідомості думців як виборних представників міської громади, про зміни, які відбулися у суспільстві, його демократизацію, адже про можливість розгляду подібних питань навіть не могла йти мова на етапі становлення інститутів міського громадського управління.

У Херсоні з просуванням австро-німецьких військ міська дума опинилася у складній політичній ситуації. Після відходу загонів рад і частин червоної гвардії політична влада на деякий час знову перейшла до міської думи. Проте, не маючи достатніх збройних сил, спираючись лише на загін міліції, що налічував 300 чоловік, був погано озброєний, а також за умов зростання криміногенної ситуаціі у місті і відсутності політичної єдності, дума не зуміла втримати владу. Вона поступилася нею Виконавчому комітету фронтовиків, що, власне, і мав реальну збройну силу. Саме фронтовики виступили проти австро-німецьких частин, порушуючи Брестську угоду. Проголосивши себе єдиною владою у місті, вони розігнали міліцію і думу, з цього моменту місто опинилося в умовах терору. Виконавчий комітет фронтовиків здійснював реквізицію продуктів та амуніції, звільнив злочинців, насильницьки примушував населення міста виконувати військову повинність. Усе це розгорталося в умовах боротьби за владу у місті між фронтовиками, більшовиками, які намагалися відновити владу Рад, анарxістами та злочинними елементами. Захопивши місто, командування окупаційних сил вирішило покарати всіх учасників заворушень. Проте Херсонська дума, яка поновила свою діяльність, прагнучи відстояти законність, виступила з клопотанням про помилування тих, хто не брав участі у злочинних діях (9). Така позиція свідчила про прагнення міського самоврядування виступати не тільки захисником правочинності, а і консолідуючою силою суспільства.

Зростання громадської активності органів міського самоврядування відбувалося за умов значного тиску з боку владних структур. Під час правління уряду Скоропадського міліцію, яка за часів Тимчасового уряду та Центральної Ради була у підпорядкуванні органів міського самоврядування, було вилучено з відома цих органів і передано у підпорядкування міністерства внутрішніх справ, тим самим послабивши виконавчі структури самоврядування. Місцева гетьманська адміністрація, представлена комісаріатом на чолі з комісаром, що призначався адміністративним шляхом без узгодження з органами місцевого самоврядування і мав повноваження колишніх градоначальників, значною мірою обмежувала сферу впливу органів самоврядування. Так, у м. Одесі в будинку думи двічі було проведено обшук, а міського голову на деякий термін було ув'язнено (10). Було заборонено вихід газети "Одесские новости", чим порушувалось право на свободу друку. Дума у зв'язку з цим заявила протест і вимагала відміни цієї заборонив (11). 20 травня за розпорядженням комісара Українського уряду було розпущено думу і звільнено від своїх обов'язків членів управи (12). І хоча їх роботу було відновлено, але новий закон від 2 жовтня 1918 р. вніс зміни до діючого положення про громадське управління міст і повноваження гласних та призупиняв дію постанови Тимчасового уряду від 1 травня 1917р (13). За новим законом для скликання приватних зборів потрібно було отримати спеціальний дозвіл. Членів Одеської думи, які не виконали цієї умови, було заарештовано, їм інкримінували намагання захопити владу та відновити «соціалістичну» думу. Проти таких репресивних дій було заявлено протест Раді міністрів, гетьману від імені громадських організацій, обласного Воєнно-промислового комітету, а у резолюції Центральної ради професійних союзів навіть стояла вимога передати всю владу міському громадському самоврядуванню (14). За 1918 р. Одеська дума розпускалася урядом Скоропадського двічі, один раз - 14 лютого за постановою радянської влади (15).

Значну рішучість виявити органи міського самоврядування за часів окупації України австро-німецкими військами. В Одесі дума прийняла резолюцію, в якій засудила введення військового загону на засідання Центральної Ради, принизливий обшук та арешт членів Ради і народних міністрів. У резолюції наголошувалося, що ці дії дума розцінює як акт насильства над органом центральної влади в Україні з боку іноземних військ і вважає це першим кроком на шляху до ліквідації завоювань революції, підкорення народів України грубій силі іноземних багнетів в ім'я імперських інтересів центральних держав. Зазначалося, що, незважаючи на ряд антидемократичних заходів, вжитих керівними колами Центральної Ради, дума вважає своїм обов'язком закликати всю демократію України до протесту проти іноземного зазіхання на права народів Украни (16).

Все зазначене вище є свідченням того, в яких тяжких умовах постійної зміни влад доводилося працювати органам міського самоврядування в період революційних змагань та громадянської війни. Іноді режими взагалі унеможливлювали їх роботу і саме існування. Та всупереч цим бурхливим подіям органи міської о самоврядування не тільки формували власну політичну позицію, що грунтувалася на принципах демократизму та об'єднання усіх демократичних сил, а залучали населення до управління від регіонального до загальнодержавного рівня. Все це підносило їх роль у подальшій розбудові громадянського суспільства, засади якого закладалися у 60-70-х рр. XIX ст., набули розвитку з подіями 1905р. та почали набувати реального втілення з початком революційних зрушень лютого 1917 року, але були призупинені громадянською війною.

 

__________________________________________________________________________________

ДЖЕРЕЛА

1   Захарова Л.Г. Россия на переломе: самодержавие и реформы 1861-1874 гг. // История отечества: люди, идеи, религия. -М., 1991.-С.293-325.

2   Леонтович В.В. История либерализма в России 1762-1914. -М., 1995. -С.435.

3   Становление институтов гражданского общества: Россия и международный опыт. -М., 1995. -С Л 8-19.

4   Державний архів Херсонської області (далі - ДАХО), Ф.4, Оп.1, Спр.16, Арк.6,8Д 1,13,29,39,40.

5   Державний архів Одеської області (далі - ДАОО), Ф.16, Оп.123, Спр.1158, Арк.2,12.

6   Там само, арк.12; ДАХО, ФЛ96, Оп.1, Спр.36, Арк.ЮО.

7   ДАОО, Ф.16, Оп.123, Спр.1501, Арк.З.

8   Див.: Нардова В.А. Городское самоуправление в Росии в 60-х - начале 90-х годов XIX в. -Л., 1984. -С.152,167-168.

9   ДАХО, Ф.4, Оп.2, СпрЛ, Арк.75-76.

10   ДАОО, Ф.16, ОпЛ23, СпрЛ371, Арк.1.

11   Там само, Спр.1378, АркЛ4.

12   Там само, Оп.94, Спр101, Арк.25.

13   Там само, Спр. 154, Арк. 1.

14   Там само, Спр.153, Арк.З.

15   Там само, Оп.123, Спр.1596, Арк.З, 7; СпрЛ514, Арк.4, 5.

© ЦИБУЛЕНКО Лариса Олександрівна - аспірантка кафедри історії України Херсонського державного педагогічного університету




 

Селянські повстання на півдні України 1919 -1920 рр. Класифікація та чисельність Нехай же не буде між нами раба.. (огляд поетичних публікацій у херсонській періодиці 1917 року)