Репресований письменник




Олена Стукалова

В держархіві Херсонської області зберігається архівно-слідча справа голови першої херсонської легальної української просвітницької організації - товариства «Українська Хата» письменника М Ф. Чернявського.

Останні 9 років його життя були тісно пов'язані з органами ДПУ-НКВС. Робота на ниві національного відродження і просвіти коштувала йому, як і багатьом іншим інтелігентам, життя.

З маленьких тюремних фотознімків на фоні старої цегляної кладки дивляться на нас семеро людей. Це вже потім, у канцелярії ДПУ фото було розрізано на окремі картки, а знімали їх на тюремному подвір'ї всіх разом, як останнє групове фото друзів. Обличчя серйозні, у деяких погляд суворий, трохи жорстокий, але без тіні страху. Все це освічені, розумні люди. Чи розуміли вони в ту хвилину, до якої кривавої ненажерливої машини потрапили, що це було планомірне винищення сталінізмом інтелігенції всієї країни, і, зокрема, національної інтелігенції України?

Хто ж вони, ці в'язні ДПУ 1929 року?

Микола Федорович Чернявський - видатний український письменник, громадський діяч, лектор інституту народної освіти; Володимир Григорович Скрипниченко і Микола Якович Петров - викладачі ХІНО; Олександр Якович Доброволянський - математик, викладач Трудшколи; Гаврило Матвійович Сухін - педагог, інспектор наросвіти; Семен Юдович Глущенко, Дмитро Федорович Проценко, Михайло Іванович Хорунжий - вчителі та завідувачі шкіл м.Херсона.

Найвизначніша фігура в цьому списку, звичайно, - Микола Чернявський, йому і було пред'явлено основне обвинувачення: організація та ідеологічне керівництво херсонською групою українців-шовіністів, націоналістичних товариств "Українська Хата" та "Просвіта", утворення в Херсоні української автокефальної церкви. Посилювалась провина Чернявського ще й знайомством з професором С.Єфремовим, який був заарештований у Харкові як організатор СВУ (Спілка визволення України).

Всім членам "преступної групи" інкримінувався "захват ідеологічного впливу на маси шляхом захвату командних висот в культурно-просвіт-ницьких та шкільних установах". "Українська хата" і "Просвіта" були оголошені шовіністичними організаціями, які "пробуджували ворожнечу до всього неукраїнського і стали підставою для створення на Херсонщині повстанкома Сірко-Скляра і політбанд петлюрівського забарвлення, а також місцевого центру "СВУ".

Викладач ХІНО Володимир Григорович Скрип-ниченко використовував у своїх лекціях і радив студентам книгу професора Єфремова "Історія українського письменства", яка вважалась шкідливою і такою, що не витримає марксистської критики.

Не обійшлось тут, звичайно, і без обвинувачень всіх заарештованих в антирадянській агітаціі, а також у підготовці озброєної боротьби з Радянською владою.

В слідчій справі багато просторікуватих протоколів, допитів та письмових заяв заарешто-ваних, в яких вони намагаються якось виправдатись, щось пояснити, наївно вважаючи, що національна гідність та думки, які відрізняються від офіційно-дозволених, не є злочином в країні, "где с каждым днем все радостнее жить".

 

Микола Федорович Чернявський. Фото.

 

Ось що пише Микола Федорович Чернявський у своєму поясненні на ім'я слідчого:"Мне ставится в вину участие в товариществе "Украинская хата" в Херсоне. Товарищество это возникло в ближайшее время после Февральской революции, и ко времени Октябрьской революции его уже не было, в продолжение своего сущестювания оно вело по тому времени работу революционного характера в направлении провозглашенных лозунгов политического, экономического и национального освобождения народов бывшей царской России и их самоопределения. Уражцы Херсонщины, и в их числе я, имели данное им революцией право национально самоопределиться, и воспользовались им вполне лояльно, не причиняя никакого вреда другим народностям, населяющим Херсонщину. В это дело была внесена изрядная доля исторической романтики, но начал контрреволюционных и шовинистических, насколько я теперь вижу, смотря из двенадцатилетнего далека, в дело не было внесено...''

У 1924 році інтелігенція Херсонщини за прикладом колег-освітян Харкова створила Декларіцію - 47-и, в якій інтелігенти називали себе "трудовою інтелігенцією", засвідчували свою лояльність радянській владі і бажання працювати чесно і сумлінно. Микола Федорович брав участь у складанні цієї декларації, але був не згодний з повним запереченням релігії. Трохи згодом Чернявський декларацію підписав, вона була урочисто проголошена на зборах в ХІНО. Через 5 років цей документ став одним із пунктів обвинувачення. Його розцінили, як спробу замаскуватися, тобто зовні змінити переконання, по суті залишивши їх контрреволюційними.

Контрреволюційними вважались думки про українізацію, яка йшла тоді в республіці, але йшла незадовільно, неправильно з точки зору Миколи Чернявського та його друзів. Контрреволюційною вважалась і участь в кооперативі ім.Левицького, де письменник отримав деякі гроші на видання своїх творів, але використав їх на лікування та поховання свого сина. Контрреволюційним було і те, що літній письменник відійшов від громадського життя, замкнувся на своїй особистій трагедії...

Але це був ще тільки 1930 рік - репресивний конвеєр ще не набрав всієї сили і міг ще трохи повертатись назад. Прокурор Херсону по судовому догляду розглянув цю справу і знайшов, що слідством не зібрано достатніх даних для підтвердження звинувачень і немає підстав для віддан`я їх до суду. Справу було припинено.

Вони всі ще вийшли на волю, знов опинились разом: і ті, хто акуратно писав звіти-доноси в ДПУ і вважав це нормальною, навіть необхідною Батьківщині роботою, і ті, хто іноді, але мучився сумнівами, і ті, хто був обраний жертвою.

Але система не відпускала так легко своїх підлеглих, і арешти почалися знов.

У 1932 році Миколу Федоровича Чернявського заарештували вдруге, як сказав йому слідчий, - на перевірку; Звинувачення було те ж саме: належність до СБУ Місяць просидів Микола Федорович у тюрьмі, потім випустили за недостатністю доказів.

Перед нами слідча справа за 1937 рік...

На першій сторінці в довідці, ще до будь-якого слідства, у верхніх кутах стоять слова:"націоналіст УПРС", ''антирадянська агітація". Цей докутмент - яскравий взірець методів роботи НКВС того часу, його варто процитувати. От що тут сказано: "'Следствием установлено, что Чернявский в прошлом член УПРС, активный украинско-шовинистический деятель. На протяжении про-должительного времени ведет борьбу с Соввластью за самостоятельность Украины. До последнего времени проводил антисоветскую работу... Высказывал недовольство по отношению к мероприятиям партии правительства, дискредитировал советских писателей за то, что они восхваляют Советскую власть, якобы в неправильном толковании, что действительности они в своих произведениях не пишут. Этим самым Чернявский подтверждает свою враждебность по отношению к советскому строю''. Як бачимо, всі висновки зроблено ще до арешту звинувачуваного...

Далі - протоколи допиту одного із свідків, де і містяться ці ключові слова про радянських письменників, які не насмілюються писати правду про радянську дійсність.

У постанові про початок слідства з'являється твердження, що націоналістична організація, активним членом якої є Чернявський, стоїть на позиціях терору.

 

М. Ф. Чернявськнй с дружиною та донькою, початок XX ст. (з фондів літературного відділу Херсонського краєзнавчого музею)

 

Миколу Федоровича заарештувли 14 жовтня 1937 року. На квартирі, точніш, на письмовому столі було проведено обшук, під час якого взяли паспорт М.Ф.Чернявського, декілька фотографій із сімейного альбому ''в военной форме" (в дійсності це були дореволюційні знімки батька дружини Миколи Федоровича в сюртуці вчителя та брата Миколи Федоровича у формі студента лісового інституту), вилучено було також закінчений рукопис з назвою "Море іде''. Нічого з цих речей у слідчій справі, яка дійшла до нас сьогодні, немає... Ні паспорта, ні рукопису, жодної фотографії.

Проте є протокол догану звинувачуваного, один-єдиний на всю справу. В цьому протоколі організацію вже названо повстанською. Далі рукою слідчого від імені Миколи Федоровича написано таке: ''Я полностью сознаю свою вину в том, что с 1917 года и до последнего времени являюсь участником антисоветской украинской национал-стической организации и, по сути, ее вдохновителем''. Але далі Микола Федорович каже, що ''Українська Хата" мала організацію клуба, а "Просвіта" була ліквідована ще у 1922 році, що у 1927 році він, Чернявський, зовсім відійшов від громадської і шкільної справи і від справ організації, тому і не може назвати інших її членів.

Тут очевидне протиріччя свідчень, але, звичайно, це було дрібницею для НКВС, головне - це визнання, яке навіть підкреслене у протоколі червоним олівцем, у який спосіб це визнання чи напівизнання літньої інтелігентної людини було здобуте, нам залишається тільки з жахом здогадуватись.

Миколу Федоровича розстріляли о 24-й годині з 19 на 20 січня 1938 року. Софії Василівні, дружині письменника, за день до цього дозволили зробити йому передачу з деяких речей та продуктів, а потім повідомили, що її чоловіка заслано у північні табори без права листування. Більше ніякої інформації родина не отримала.

Через три роки розшуків, після багато-разових безрезультатних звертань по інстанціях, Софія Василівна написала лист з проханням про допомогу до письменника О.Є.Корнійчука, який у той час був депутатом Верховних Рад СРСР та УРСР. Цей лист дотовано 9 грудня 1939 року.

Софія Василівна пише, що вона у відчаї, що не може уявити, що ж таке міг зробити 72-річний письменник із поганим здоров'ям, який останні роки жив дуже відлюднено, щоб його було так жорстоко покарано. "Он никогда не был врагом народа.... За что все это?... Почему он должен умереть как никому не нужный ссыльный??" Вона благала Корнійчука втрутитися і допомогти її чоловіку; якщо він ще живий.

Олександр Євдокимович 7 лютого 1940 року зробив депутатський запит до Прокуратури СРСР, який було розглянуто у листопаді 1940 р. І, звичайно, вирок трійки було визнано правильним, тому що ''Чернявський Микола Федорович зізнався, що з 1917 до моменту останнього арешту був учасником і організатором різних контрреволюційних націоналістичних організацій". Не знайшли можливим навіть повідомити вдові, що її чоловік вже три роки мертвий, а не страждає десь у північних таборах, може, це стало б для неї якимось гірким заспокоєнням.

 

Обкладинка книги М. Ф. Чернявського видавництва «Рух».

 

Останні знімки... Скрипниченко В. Г., Глущенко С. Ю., Чернявський М. Ф., Сухін Г. М., Хорунжий М. І., Петров М. Я., Доброволянський О. Я. Фото зі слідчої справи. 1929 рік.

 

Страшно читати і документи про реабілітацію за 1956 рік. При перегляді справи не знайдено жодного переконливого доказу контрреволюційної чи шовіністичної діяльності М.Ф.Чернявського, жодного речового доказу, при проведені слідства були допущені значні процесуальні порушення.

Звідки ж було взятися доказам тієї міфічної терористичної діяльності, в якій звинувачувався Чернявський із товаришами?

Вся провина їх складалася з того, що вони належали до категорії населення країни Рад, яка вміла думати і навіть наважувалась робити свої власні висновки з побаченого і передуманого. Таких людей тоталітарний режим боявся, знищити їх та ще й оголосити ворогами народу було найкращим засобом позбавитись можливих проблем.

У 1926 році Микола Федорович Чернявський написав поезію "Карзоаз Ольвійський", де є такі слова:

 

...землі Ольвії - то край,

Де править правда нелукава.

Коли б по неї довелось

Дійти й до кесарів величних,

Коли б з-за неї вам прийшлось

Пройти піски пустинь одвічних

І через неї смерть прийнять

Судила доля, - син Еллади

І смерть повинен ту вітать,

За слово правди вмерти радо.

 

Він мріяв тоді про батьківщину, "де править правда нелукава", але хіба міг знати, якими пророчими для нього стануть ці поетичні рядки. "За слово правди вмерти радо" - саме так це і сталося. Він прийняв страшну мученицьку смерть за слово правди.

 

 

ДЖЕРЕЛА

1.  ДАХО фр 4033,0п.6, спр.926,927.

2.  Микола Чернявський. Поезія. -К.: Радянський письменник, 1959.

3.  Микола Чернявський - письменник, громадський діяч, педагог: Тези доповідей наукової конференції. -Херсон1993.

 

© СТУКАЛОВА Олена Ігорівна - завідувач відділу державного архіву Херсонської області




 

Іван Челюк: до 120-річчя з дня народження Микола Куліш у 1917 - 1920 роках: діяльність, політика, доля