Нехай же не буде між нами раба.. (огляд поетичних публікацій у херсонській періодиці 1917 року)




Доба відродження української державності, що припала на кінець XX століття, викликала жвавий інтерес до подібних процесів у минулому, зокрема, до подій 1917 року. Тогочасний Херсон жив насиченим, розмаїтим і суперечливим життям, про що свідчать місцеві газети й архівні джерела, що збереглись. Відрадно, що нині дослідники прагнуть якомога повніше реконструювати в своїх працях суспільно-політичне й культурне обличчя нашого краю в той складний період. Досить згадати хоча б нарис Д. Бєлого "Херсонские украинцы в 1917 году" (1995), окремий розділ якого присвячений пресі. Мета нашої статті - вказати на характерні прикмети поетичних виступів у місцевих часописах протягом 1917 року, що закарбували дух тієї епохи. Не претендуємо на вичерпність проблеми, оскільки далеко не всі видання, що з'явились у Херсоні в революційний рік, тепер доступні або ж дійшли до сьогодення повними комплектами. Складаємо подяку працівникам Держархіву Херсонської області та Наукової універсальної бібліотеки Ім.О.Гончара за надану можливість ознайомитись із рідкісними виданнями 80-літньої давності.

У 1917 році в нашому місті виходило чимало періодичних органів: "Херсонские губернские ведомости","Известия Херсонского Уездного Земства" та "Приложения" до них, "Вісник товариства "Українська Хата" в Херсоні", "Свободное слово", "Херсонские новости", "Известия Херсонского совета рабочих и военных депутатов","Родной край","Солдат и рабочий" та ін. Більшість із них пропонували читачеві й добірки віршів. Основний мотив багатьох поезій, поданих у газетах, - це прагнення піднести гідність людини, заперечення рабского животіння (і в плані соціальному, й національному), потяг до волі й щастя як в особистому, так і в громадському житті. І твори херсонських авторів, і передруки з видань "Народна Воля", "Українське слово", "Земля й Воля", "Вісник товариства "Просвіта" в Києві", "Київська земська газета", "Правда", "Армейский вестник", "Новая жизнь", "Солдатская правда", "Российская республика" та ін. позначені небайдужістю до становища в країні і в світі, дотичністю до всенародних проблем.

Розгорнімо перший у 1917 році випуск "литературной, общественной и коммерческой газеты" з привабливою назвою "Херсонские новости". З якими надіями і мріями вступали наші пращури в Новий рік? Якими турботами, якими клопотами жили? Певною мірою відповідь на ці питання дає вірш Георгія Федорова "Родной стране", який не міг пройти повз увагу читача того далекого недільного дня 1 січня:

Стремясь в мечтах своих вперед,

Я вижу, что грядущий год

Несет нам полную победу,

На зло надменному сосуду

 

Заголовок періодичною видання Херсонського повітового земства, на сторінках якого в 1917 році друкувалися вірші відомих українських поетів

 

Сумнівно, звичайно, сподіватись, що в багатьох тогочасних херсонців була така переконаність і оптимізм щодо швидкого завершення світової війни. Але це багаторічне криваве побоїще, яке принесло стільки горя, смертей, нестатків, мало ж колись та закінчитись. Тож хотілось вірити і бравурним ноткам, і урапатріотичним гаслам, які слідом за державними діячами та воєначальниками розсипали й поети. А поки що безкрайніми просторами Російської імперії крокувала морозна зима і доводила до розпачу мільйони людей, уражених голодом, холодом, безгрошів'ям.

Січневі числа херсонських газет рясніють скупими воєнними зведеннями, в яких і не пахне очікуваною перемогою, а довжелезні черги на вулицях не зменшуються.

Невідомий поет Ю.К., взявши епіграфом до вірша ''Эх, дела! Прости нас, Боже!..." (він був надрукований в рубриці "Современные рифмы''), рядок-повідомлення з періодики про те, як у "хвості'' ледь не замерз хлопчик, з гірким сумом дає поради нещасним обивателям, як упоратись із цією проблемою. Адже в чергах доводиться «не минуты. Дни приходится стоять!'' Поезія обрамлена трагікомічним коментарем: "Коли утром стал ты в "хвост". То попасть ты ночью можешь Право, братец, на погост!" (Херсонские новости, - 17 січня).

Разом з Ю.К. над цим питанням розмірковує і Шурум-Бурум у вірші ''Хорошо жилось на древле..." поданому згодом у тій же рубриці. Висновки автора досить плачевні: "Ну и жизнь! Не жизнь,а мука! Доля наша нелегка!", і далі: ''Хорошо б теперь напиться! Только чем? Большой вопрос!'' (Херсонские новости. – 29 січня).

А що ж діється там, на далекому фронті, який відібрав від родин батьків, чоловіків, синів? У вірші "Где-то гам снеговые поляні. Юрій Зубовський вимальовує непривітний зимовий пейзаж ("сверкающих льдов оторочь", ''ветер беспутный и пьяний. Не смолкая рьщает всю ночь", ''снежный полог - бескрайний, унылый", "гладь холодная", "хохочут седые метели", "жестокий буран", ''буйны ветра суровые крики"), який відтінює безпросвітну долю воїнів, багато з яких приречені на загибель.

Тож цілком суголосий з картиною глухої мертво гної ночі ще один елемент краєвиду - "безвестных героев могилы, Наших братьев, отцов и друзей". Ці поховання, котрими щедро всіяні мерзлі поля, не дають спокою, нагадують про тлінність людської о життя, яке абсолютно втратило цінність там, де "реют смерти зловещие сны". Але воїни-сміливці кидають виклик негоді й небезпеці, оскільки служать "единой и благостной цели". Вірш завершується співчутливо-скорботною ногою: ''Помолись за героев великих В эту жуткую, темную ночь" ("Известия Херсонского Уездного Земства", - 5 березня),

У цьому ж виданні від 19 лютого вміщено поезію-діалог Ф.Рябова "Свидание",де відтворено трагічну атмосферу зустрічі скаліченого війною солдата зі своєю родиною. Просто й невимушено звучать слова батька (''Зачем капризничаешь. Катя, Ко мне на руки не идешь?..", ''Ведь это я пришел -твой тятя!", "А ты, Игнаша, что забился?", "Что вы не льнете, как бывало. На шею к милому отцу?"), але скільки в них прихованого болю і розпачу. Діти не впізнають свого тата в спотвореному інваліді: "Наш тятя был с двумя ногами... У тяти было две руки". Ця мікротрагедія, подія локального масштабу, сприймається як частка загальнонародного горя, принесеного війною. Поряд із віршем Ф.Рябова часопис подає твір Ф.Зикова "Возвращение на родину", герой якого теж після фронтових жахів потрапляє в рідні місця. Автор не обмовився, чим викликаний цей приїзд, але найімовірніше - в зв'язку з пораненням. Поезія написана російською, але в ній відчутно вплив української стихії ("милая сердцу краина раздольная, Шашкой добытая, славой омытая. Кровью казачьей обильно политая"). Герой переживає радісні відчуття від споглядання рідної Донщини з "ширью необъятной, желанною", де й повітря цілюще, зовсім інше, ніж на чужині.

Тi ж Известия.. ."уряді номерів репрезентують воєнні вірші в.Дніпровського "Письмо", "В Румынских Карпатах", "Молчит Голгофа". Останній із названих творів написано від імені полеглого бійця, чия могила залишиться нікому не відомою. Наскрізний образ Голгофи, як місця страждань Ісуса Христа, накладає трагічний відтінок приреченості на мозаїчні малюнки поезії: "тоскующий секрет Глядит вперед, ружье в руке сжимая", "позиция напряжена", "в час любой здесь вспыхнет бой кровавый", "старуха-смерть, как верная жена, Не спит и ткет, все ткет свои уставы". Як вважає краєзнавець Д.Бєлий, автором цих "песен войны" є наш земляк Іван Дніпровській (Шевченко). Думка ця заслуговує на увагу, адже згадана проблематика є наскрізною і в загальновідомих українських творах митця-фронтовика.

Тема війни продовжує відлунювати в поетичних публікаціях на сторінках херсонських газет протягом усього 1917 року, хоча в суспільному житті відбувається чимало змін - скинуто з престолу царя, твориться демократична Російська держава» федерація, а в її складі міцніє Україна, до збройного перевороту готуються більшовики... А кривава світова колотнеча триває. відбираючи нові й нові життя. У віршах "'Грім на Сгоході" М.Чернявського, "В окопах'' И.Пашенка, "Могила","Завет" Ю.Зубов-ського, "Дубинушка" О.Дрождиніна, "Под знаком времени" "1914-1917" В.Вінкерта, "Страна в опасности. Довольно..К.С."Сильным и слабым"' В.Федорова та ін. звучать патріотичні апеляції, заклики об,эднати зусилля в боротьбі проти зовнішнього ворога. Так, у поезії В.Вінкерта "1914-1917" уже в перший строфі зовсім не випадково римуються "сонет" і "стилет . З одного боку - світ мистецтва, краси, мирного життя, до якого прагнуть мільйони, з іншого - страхіття війни, криваві драми, Наступна строфа вірша знову будується на антетезі: "где кейфовали мирно грабли. Там рвутся ядра''. Картини загального побоїща поширюються за рахунок деталей ("дымятся гневно пасти пушек" "зарылись в мох лесных опушек Куски скелетов", "огни пожаров и орудий Слились в проклятье'', "грачи пируют дорогам"). Але найстрашніше, що війна, смерть стали звичкою ("те поникли, К чьим бесконечным некрологам Давно привыкли''), у світі домінують антигуманність і жорстокість: "Кажется . что злые люди Сожгли распятье'' (Свободное слово. - 6 травня). З В.Вінкертом перегукується В.Н. поезією "Льется кровь..."де висловлюється сумнів у доцільності тих великих жертв, які забирають війни і революції. Розпачливо бринять рядки: "Не видно конца испытаньям. За жертвами новые жертвы, и вновь И слезы, и муки страданья" (Солдат и рабочий. - 22 липня). "Кровью залит Божий свет" - це поетична формула, до якої вдасться П.Пащенко ("В окопах"), визначаючи протиприродність і абсурдність воєн: "Солнце всходит и заходит. Но войне конца все нет", "Молодые жизни тают, Но могилы все растут'' (Солдат и рабочий. - 16 листопада). А проте, вияляється, були співці й інших ідеалів. У творі Г.Отреп,ева "Далеко-далеко" прочитаємо: "И хотелось мне крови, хотелось мне тьмы", "Мне не надо небес, мне не надо мечты" (Солдат и рабочий. -23 липня).

Воєнні нотки пронизують і вірші, в яких звеличується Лютнева демократична революція. Вони мимоволі вриваються різким акордом у низку од і гімнів на честь нової Росії. М.Щербань, оспівуючи республіку як "невесту прекрасную", "невесту счастия", прирікає на забуття царат, а стару конституцію на глум ("Революция"). Але тут же автор похоплюється: "Что там, на позициях - Все так же..." (Известия Херсонского совета рабочих и военных депутатов. - 9квітня). Одні поети беззастережно мліли в екстазі від революційної ходи. Наприклад, В.Федоров у вірші '"Великой и свободной" зізнається: Я весь цвету, я весь сплошное пенье. Один восторг и радость без конца" (Херсонские новости. -15 березня), Інші відгукувались стримано й конструктивно, як-от Ю.Зубовський поезією "В эти дни": "Мам нужно всем сплоченно, дружно Для блага родины трудиться" (Херсонские новости. - 26 квітня). Про необхідність зміцнювати демократичні завоювання пишуть С.Клейман ("Армия свободной России"), А.Х. ("Колыбельная песня"), В.К-ая ("Во имя..."'), Друг народу ("Пробуждение"), Діез ("Враги"), В. Небольсина ("Родине"').

 

Небольсіна Віра Дмитрівна, поетеса. 1919 р. Фото

 

А як же реагує на революційні заклики й патетику звичайний трудівник? Чим він живе? У вірші В.Смирнова "В полях" подано розгорнуту замальовку убогого села, замученого злиднями ("скрипит телега, как будто стонет", '"как тощи, жалки вокруг поля", "вздыхают нивы", "как все тоскливо"). Цей гнітючий пейзаж цілком відповідає журливому настроєві героїв (ноет-ноет обидой  грудь", "идут крестьяне толпой угрюмой", "в морщине каждой кричат недуги минувших лет", "пылает жаждой В глазах голодный кровавый свет"). Та й чого радіти трудівникові революційним потрясінням, коли "пришибла избы к земле беда", "из каждой щели глядит нужда" (Известия Херсонского Уездного Земства. - 21 травня). Наскрізне гасло цього та ряду інших подібних творів - "Землі і волі!", задоволення людських потреб не на словах, а на ділі, не в піднесених промовах "друзів народу", а в реальному житті, в повсякденні. Розбуджені сподівання людей, як стверджує А.Микульчик у поезії "Народные думы", хуртують, "шумя и волнуясь, как волны бегут", "Рвутся, как сокол, вперед и вперед" (Известия Херсонского Уездного Земства. - 19 лютого). Сумовитим серпанком огорнуто вірш "Поле" Н.В., де в дусі І.Манжури, М.Некрасова, І.Франка відтворюються картини хліборобської недолі. Персоніфікована природа переймається трудів ничою тугою, співчуває злидарям (вітер наспівує "жалібні пісні", "важкії стопи і зойки"). Поле "убогеє", "потом ізрошене", "слізьми обливане" сприймається як символ безрадісного народного життя. Монолог селянина часом зриваеться на голосіння: "жнива надходять, -а жати нема чого", "ниву пустую осот заглушив", "поле піщанеє! Кепсько ти платиш трудящим рукам!" (Приложения... - 26 липня). Такі похмурі поетичні замальовки протягом усього року певною мірою послаблюють патетичний тон політичних публікацій з їх бравадою і тріскотнечею. Вірші І.Мукосєєва, видрукувані в осінніх числах "Солдата и рабочего"( "Ночью ненастною", "Работы и хлеба") пройняті все тим ж питанням: "Доколе мы будем терпеть?", "Доколе мы будем рабами?"

Мотив соціального рабства часто переплітається з роздумами про неволю національну. Поезією "Дубинушка" О.Дрождинін натякає на прогнилість Росії як давньої, так і нової. Вона приречена бути рабською країною. Відтак риторично звучить запитання: "Есть ли в мире народ, что сумел бы унять В сердце ужас позорной неволи?" (Свободное слово. - 18 травня). Подібні міркування притаманні й авторові твору "Рабы панов /судьба уж так играла" М.Слєсарєву. Послуговуючись красномовною анафорою, він характеризує стан російського суспільства: "Рабы царей еще вчера, Рабы сегодня капитала, Рабами ль будем мы немецкого царя. Проклятый рок, судьбы определенье: Всю жизнь рабом постыдным бытъ" (Херсонские новости. -9 квітня).

В українських віршах, якими зарясніли місцеві газети на хвилі демократизації, проблема підневільного становища стає чи не основною. Підтримуючи державотворчі потуги Центральної Ради і вітаючи Всеукраїнський з'їзд у Києві, херсонець М.Чернявський радісно констатував: "Минулась ганебна досвітня доба..." Наскрізний образ поезії - воля. Це слово тричі повторюється в шести рядках мініатюри ("жданої волі", "на волю", "вільна сестра"), слугуючи протиставленням гнітючим атрибутам минулого ("ганебна досвітня доба", "не буде між нами раба"). Світлі і життєствердні здравиці у творі перегукуються із знаменитим Прологом до франківського "Мойсея":

"Нехай Україна на волю виходе Між братні народи..." (Вісник товариства "Українська Хата" у Херсоні. — 12 квітня). Стилізована під фольклор поезія Боровика "Повій, вітре буйнесенький...", що є розгорнутим риторичним звертанням, звучить не менш мажорно й урочисто. Адже повсюдно чути "нашу славу Поміж ворогами, Що Вкраїна вільна стала, Як пташечка літом, Що свободною з'явилась Перед усім світом" (Известия Херсонского Уездного Земства. - 20 серпня). Вірш оспівує національне й духовне відродження в краї, відновлення героїчних традицій давнини ("Вкраїни славні діти Стали козаками", "Відтепер усі вкраїнці Добру славу мають").

З метою піднесення національної самосвідомості земляків ряд херсонських газет друкує поезії О.Олеся ("Не слів мені, а стріл, крилатих, вогняних...", "На руїнах, ваших трупах...", "О слово рідне! Орле скутий!.."), Х.Алмачевської ("Народний марш"), Г.Чупринки ("Військовая"), О.Журливої ("Звідкіль прийшли і як посміли.,."), Т.Шохіна ("Дніпро"), М.Кузьменка ("Не кричіте: Дайте волі!.."), А.Макаренка ("Заклик до запорожців"), А.Кримського("Гірський гребінь 10000 греків"). Останній вірш сповнений віри в державне прийдешнє рідного краю: "І тобі, Вкраїно, вільная дорога Зараз заблищала до життя нового. Ти одкритим морем сміло попливеш! Ти новітнім щастям гордо заживеш!" (Известия Херсонского Уездного Земства. - 12 листопада). Дехто з авторів українських поезій, як - от Я.Шаптала (Рішучий час"), закликає співвітчизників не впадати в ейфорію та самозаспокоєння ("ми ж, братерство, як поглухли", "бенкетуєм, аж попухли", "так проснімсь, не будьмо п'яні"), оскільки дуже легко втратити здобутки волі. Пристрасно й гучно звучитъ це застереження, "щоб не вкутись знов в кайдани В цей тяжкий рішучий час" (Вісник товариства "Українська Хата" в Херсоні. - 1 липня).

У ряді віршів, присвячених національному питанню, відчутні сатиричні нотки. І.Рекун ("Школа на Вкраїні") веде мову про навчальні заклади як знаряддя русифікації. Причому провідником ідеї винародовлення виступає вчитель. Дітей змушувано "забути про рідну мову", хоча й "не йде їм до серця московська культура" (Вісник товариства "Українська Хата" в Херсоні. - 7 травня). В.Сивенький /Самойленко/ поезією "Ділять" висміює російську демократію, що ніяк не бажає враховувати інтереси українців, хоча на словах і стверджується буцімто рівність у правах. Засобом пародіювання автор зриває маску добродійництва з облич псевдодрузів і "поборників" справедливості: "Нам, Москві - той цілий шмат, Що не згриз ще супостат, А Вкраїні - дірка" (Известия Херсонского Уездного Земства. - 27 серпня), У сатирі "Слова й думки" В.Сивенький продовжує розробку цієї ж теми. Перша частина кожної строфи містить лицемірні офіційні твердження російських демократів, а друга відтінює їх справжню позицію: "Ми бажаєм волю дати Всім народам і народцям, / Краще б дулю, аніж волю Дати нашим інородцям/ " (Известия Херсонского Уездного Земства. - 17 грудня).

Слід зазначити, що жанр сатири, віршованою фейлетону, байки користувався успіхом у херсонського читача ("Попугай" П.Чорного, "Городское свинство" М.Надєждіна, "При старом строе" Власова-Верхоянцева, "Папаше", "Весна идет" Юного поета, "Всем сестрам по серьгам" Мужика Вредного, "Труд и капитал", "Прохожий и гуси" Я.Б., "На темы дня" Н.Н., "Ради звания гласного" ЛБ. та ін.). Часто репрезентувала місцева періодика віршовану продукцію Д.Бєдного, який дуже прислужився в справі підриву авторитету Центральної Ради та розвінчання української державницької ідеї. Так, у вірші "Панська Рада /Українцям/" цей відомий сатирик переконує читача в антинародності лідерів УНР. Вустами одного з героїв Д.Бєднии божиться: "От щоб я вмер тут в хаті, Коли збрешу: сидять там люде все багаті", "Крутять Радою пани", "Весь бідний люд загнать їм хочеться в загон" (Солдат и рабочий. - 17 грудня). Для більшого впливу автор використовує простонародну лексику, пародіюючи керівництво Центральної Ради ("те дамо, і те, хліб, волю, чорта в ступі!", "а там -покажуть макогон!"). Водночас нав'язується думка про безкорисливість воєнної навали з боку більшовицької Росії ("вам поможуть москалі", "панська все брехня про москалів", "бідний бідному поможе"). Подібний пафос має й поезія І.Л.Ш. "До земляків", де українські державотворці виступають як "шипучії гади". А їхній "старший", тобто М.Грушевський, - це "Ірод нечестивий", "панська дитина". Зрозуміло, в цьому контексті "полки московські" знову оцінені позитивно. Агресія проти УНР виправдовується й заохочується, адже "буржуй сидить у Раді Та з дурнів сміється" (Солдат и рабочий. "24 грудня).

Характерною ознакою поетичних публікацій у херсонській періодиці 1917 року є різкість і жорстокість інтонацій, рвучкість фраз, емоційна напруга. Вир суспільної боротьби наклав свій відбиток на них. Зразки любовної, пейзажної, мистецької тематики поодинокі ("На заре" П.Бунакова, "На просторе" П.Орєшина, "Весна" В.Федорова, "В маю над Ятранню" Т.Гнатенка, "Выйдешь за город, глядишь на поля..." Ю.Зубовського). Ліричні откровения типу "Дни земные - благодать! Каждый час земной чудесен" (Солдат и рабочий. - 7 вересня) з вірша П.Бунакова "Радость творчества" сприймаються як щось несусвітнє на тлі поезій боротьби.

© НЕМЧЕНКО Іван Васильович

- кандидат філологічних наук, доцент Херсонського державного педагогічного університету




 

Органи міського самоврядування в період революції Танкова атака