Коні маршалів




Ця iсторія почалась в часи громадянської війни на просторах Північного Причорномор'я, де вирішувалась доля великої імперії і ії народів. Скільки сотень юних бійців полягло тоді в таврійську землю, скільки бойових коней загинуло разом з вершниками!

Особливо жорстокі і виключно напружені битви вирували на Південному фронті з 28 жовтня по 4 листопада 1920 року. У смертельному двобої зустрілись тут червоноармійські загони і частини руської армії П. М. Врангеля. Це була перша штурмова операція молодої Червоної армії, блискуче проведена 35-річним командувачем фронту Михайлом Васильовичем Фрунзе. В результаті її було взято Перекоп і Чонгар, форсовано Сиваш і в прорив, що утворився, введені дивізії Першої Кінної армії Семена Михайловича Будьонного, які 15 листопада увірвались до Севастополя.

Напередодні, 14 листопада, з Севастопольської бухти вийшов крейсер "Адмірал Корнілов". На його борту назавжди покидав батьківщину 52-річний Петро Миколайович Врангель - генерал-лейтенант, барон, близький друг опальної царської сім'ї, претендент на безхозну російську корону, екс-командувач Руської армії в Криму, останній оплот і надія білої гвардії. Він залишав на поталу ворогам не лише 15 тисяч своїх бойових соратників, цвіт руського офіцерства, але й власну конюшню. Серед 200 відбірних коней в ній був і його улюбленець, чистопородний скакун, кінь виключної краси і статі по кличці Циліндр. Верхи на цьому білосніжному красені мріяв амбіційний генерал під церковні дзвони ввійти до московського Кремля повноправним господарем. Ці плани залишились нездійсненими. Але покинутий Циліндр не загубився в кінському гурті. Червоноармійці подарували його своєму бойовому командиру Семену Михайловичу Будьонному. Коли він дізнався, яка місія передбачалася Циліндру в разі перемоги третього походу Антанти, то вирішив здійснити символічну акцію і з'явитись перед полоненими білогвардійцями верхи на цьому білому красені. На фотографії, яку власноручно передав С. М. Будьонний автору цих рядків, знято Семена Михайловича верхи на Циліндрі під час "параду" полонених білогвардійців у день ліквідації Південного фронту - 16 листопада 1920 року.

На жаль, у кадр не потрапила людина, яка завжди знаходилась поряд з Будьонним - його ад'ютант Петро Павлович Зеленський. Народився він у м. Каховка. В роки Першої світової війни брав участь у боях з австро-германськими військами, мав кілька бойових нагород, отримав офіцерський чин. Після 1917-го року приєднався до більшовиків, воював, був помічений Будьонним і в 1919 році став його ад'ютантом. Пліч-о-пліч пройшов разом з командиром дорогами громадянської війни, був нагороджений орденом Червоного Прапора.

Настали мирні часи. Конармійці демобілізовувались з армії, скорочувалось і кінське поголів,я, Багато чистопородних коней потрапили на конезаводи. Серед них був і Циліндр, якій кілька років ходив другим конем під командармом Будьонним разом з його улюбленцем знаменитим Казбеком.

 

Г. К. Жуков на Цепкому. 1945 р.

 

Наша історія має продовження. Через чверть сторіччя В Москві відбувся ще один знаменитий парад - на честь перемоги радянських військ над німецько-фашистськими загарбниками. Приймав парад Маршал Радянського Союзу тричі Герой Радянського Союзу Георгій Костянтинович Жуков. І так вийшло, що кінь, на якому він вижав на Красну площу був... сином будьонівського Циліндра по кличці Цепкий. Відомі кадри історичної кінохроніки увічнили легендарного маршала верхи на білосніжному, ніби мармуровому красені, який легко і красиво ніс його повз стіни Кремля, повз стрункі шеренги воїнів-переможців. Це незабутнє видовище пам'ятають багато людей, але лише спеціалісти, - військові і історики, - знають, що асистентом маршала Жукова, який їхав на параді слідом за ним, був знову таки Петро Павлович Зеленський, який у 1944 році став ад'ютантом Жукова і пройшов з ним поруч до параду Перемоги у званні генерал-майора. Такі дивовижні паралелі не рідкість в історії. Вже немає серед нас Петра Павловича Зеленського, та життя його варте того, щоб про нього пам'ятали на батьківщині. В кінці тисячоліття могутня військова техніка прийшла на зміну кінноті, та саме вона була основною ударною силою більшості воєн, які пережило людство від Буцефала до Цепкого. Вершник на бойовому коні назавжди залишиться їхнім символом.

Фотографії з колекції А. Е. Вірлича.

 

ВІРЛИЧ Август Ернестович

- краєзнавець, член Спілки журналістів України (м.Херсон)




 

Танкова атака Провінційний книжковий огляд